П'ятниця, 2 лютого 1883

Великий обід, дуже вишуканий, вулиця Ампер, 30. Віконтеса де Жанзе, пані Ґавіні, принцеса Бонапарт де Вільнев, графиня Дюко, панове Ґавіні, маркіз де Вільнев, Монтгомері, Алексіс, пан де Морґан. Мішель, барон де Нерво, Каролюс Дюран.
Оголені плечі, діаманти, квіти. Каролюс, годі й казати, незмінно чарівний; я обідаю між ним і Нерво, який сьогодні вважає мене гарною... У нього манія вишуканості...
Я в білому мусліні, м'якому, ніжному, задрапованому, одна коса на спині з білою стрічкою. Блідо-рожеві черевички, троянди внизу ліфа.
Каролюс каже, що нарешті бачить мене такою, як уперше п'ять років тому, — тим гордим, свавільним, осяйним дитям, тільки з більшою гнучкістю і більшою прихильністю... Кажуть, п'ять років тому я була зухвала; рік тому — пригасла, а тепер — слава. Який же він люб'язний... Це безцінний чоловік, це він [Замазано: пожвавлює всіх, коли підіймаються до майстерні; його гітара] і його пісні з цигаркою в зубах... Маленький куточок під пальмою, який я обіцяю собі зробити уславленим, сьогодні просто блискучий; пані Рандуен, Енгельгардт і Фалєєви, панове Енгельгардт, Рандуен, граф Платер, Сотеро приходять по обіді... Одетта співає з Каролюсом, Монтгомері грає на фортепіано... Це елегантно й мальовничо...
Монтгомері — секретар посольства тридцяти восьми — сорока років, сорок тисяч франків ренти, найдоглянутіші виїзди в Парижі; влаштовує обіди для світських дам... Позашлюбний син одного англійця... Його сестра вийшла за сина Жанв'є... За того, кого мені сватали... Він теж охоче одружився б із багатством... Звісно, ум посередній, але добрий хлопець, а ще він лестить мені, говорячи про мою вищість, мій талант, мистецтво... Я дивлюся на життя згори, я хочу, щоб усе було прекрасне, шляхетне й чисте... Він каже, що я маю рацію...
Мама й тітка в гарних сукнях, Діна чудова, вона схудла, вона осяйна, і митці шаленіють від її розкосих очей, її повних губ; я хочу написати її для Салону — цю Венеру Мілоську, Рубенсову, чи радше Рембрандтову...