❦
Пʼятниця, 17 листопада 1882
Vendredi 17 novembre 1882
Отже, віднині я буду менша за будь-кого, неповноцінна, каліка... Мені потрібні будуть поблажливість і сприяння рідних, делікатність чужих. Незалежність, свобода — усе це скінчилося.
Ainsi je vais désormais être moins que n’importe qui, incomplète, infirme... J’aurai besoin de la complaisance et de la complicité des miens, de la délicatesse des étrangers. L’indépendance, la liberté tout cela est fini.
Я, така горда, муситиму червоніти й сумніватися в собі щомиті. Я пишу це, щоб цим пройнятися, але ще в це не вірю. Це так жахливо, але я ще не усвідомлюю цього, це так жорстоко, так неймовірно...
Moi si fière, il me faudra rougir et me défier de moi à chaque instant. J’écris ceci pour m’en pénétrer mais je n’y crois pas encore. C’est tellement horrible, mais je ne me rends pas encore compte, c’est si cruel, si incroyable...
Вигляд мого свіжого, рожевого обличчя в дзеркалі сповнює мене жалем... Так, усі це знають або дізнаються, усі ті, кому вже й так була така втіха мене ганити... Вона глуха...
La vue de ma figure fraîche et rose dans une glace me remplit de pitié... Oui, tout le monde le sait ou va le savoir, tous ceux qui étaient déjà si heureux de me décrier... Elle est sourde...
Але Боже мій, чому раптом ця жахлива, страшна, нестерпна річ? Чому не зламана нога, чи зуб, чи бодай не знаю що. Чому це?
Mais Mon Dieu pourquoi tout à coup cette chose épouvantable, affreuse, atroce ? Pourquoi pas une jambe cassée, ou une dent ou même est-ce que je sais. Pourquoi cela ?
Я ще в це не вірю.
Je n’y crois pas encore.
Ми були в Ґавіні, усе та сама приязнь, ті самі розмови, у Парижі помираєш з нудьги, нікого немає тощо. За шість тижнів усі добряче розважатимуться, а наступного року в листопаді вона знову казатиме, що це нещастя, що цього року нікого не видно тощо, аж доки знову не відчиняться салони.
Nous avons été chez les Gavini, toujours mêmes amitiés, mêmes conversations, on meurt d’ennui à Paris, il n’y a personne etc. Dans six semaines on s’amusera beaucoup et l’année prochaine en novembre elle va de nouveau dire, que c’est une calamité, que cette année on ne voit personne etc., jusqu’à ce que les salons se rouvriront de nouveau.
Я також бачила Жюліана, та недовго, він, проте, встиг завести мову про великого бонапартиста1, і я спитала його, скільки йому платять щомісяця, щоб він підтримував це полумʼя в моєму серці.
J’ai aussi vu Julian mais pas longtemps, il a eu pourtant le temps de parler du grand bonapartiste et je lui ai demandé ce qu’il reçoit par mois pour entretenir cette flamme dans mon cœur.
Примітки
«Великий бонапартист» — Поль де Кассаньяк (1842–1904). ↩