❦
Четвер, 16 листопада 1882
Jeudi 16 novembre 1882
Мені наснилася низка лиховісних снів, що мали віщувати щось жахливе. Це сталося, принаймні я гадаю, що це воно, хоча це лихо було передбачене, і я до нього певною мірою звикла; та що ж іще жахливіше має статися, якщо не це? Я пішла до великого лікаря, лікарняного хірурга1; пішла невідома й скромно вбрана, щоб він мене не обманув. О! це людина не любʼязна. Він сказав мені це дуже просто. Я ніколи не одужаю. Але мій стан може поліпшитися задовільно, так що це буде стерпна глухота, вона вже стерпна, а стане ще стерпнішою, як видається. Та якщо я не дотримуватимуся суворо призначеного ним лікування, вона посилиться. Він указав мені також на молодшого лікаря, який наглядатиме за мною два місяці, бо сам він не має часу бачити мене двічі на тиждень, як це потрібно. Уперше я мала мужність сказати:
J’ai fait une série de rêves néfastes qui devaient présager quelque chose d’affreux. C’est arrivé, je crois du moins que c’est cela bien que ce soit un malheur prévu et auquel je me suis habituée en quelque sorte, mais quoi de plus affreux encore va arriver si ce n’est pas cela ? Je suis allée chez un grand docteur, un chirurgien des hôpitaux; inconnue et modeste, pour qu’il ne me trompe pas. Oh ! ce n’est pas un monsieur aimable. Il m’a dit cela très simplement. Je ne guérirai jamais. Mais mon état peut s’améliorer d’une façon satisfaisante, de sorte que ce sera une surdité supportable, elle l’est déjà, elle le sera davantage à ce qu’il paraît. Mais si je ne suis pas rigoureusement le traitement qu’il m’indique ça augmentera. Il m’indique aussi un petit médecin qui me surveillera pendant deux mois, car il n’a pas le temps lui-même de me voir deux fois par semaine comme cela est nécessaire. J’ai eu pour la première fois le courage de dire:
— Пане, я глухну, досі я обходилася словами: я погано чую, у мене позакладало вуха тощо. Цього разу я насмілилася вимовити цю жахливу річ, і лікар відповів мені з хірурзькою грубістю.
- Monsieur je deviens sourde, jusqu’ici j’ai usé de: je n’entends pas bien, j’ai les oreilles bouchées, etc. Cette fois j’ai osé dire cette chose atroce et le médecin m’a répondu avec la brutalité du chirurgien.
Я хотіла б, щоб нещастя, провіщені моїми снами, були оцим, та не смію на це сподіватися, бо це ні нове, ні непередбачене, отже, небу не було потреби попереджати мене снами, — отже, буде ще щось інше.
Je souhaite que les malheurs annoncés par mes rêves soient cela mais je n’ose l’espérer, puisque ce n’est ni nouveau, ni imprévu et par conséquent le ciel n’avait pas besoin de m’avertir par des rêves, ce sera donc autre chose encore.
Я, може, осліпну чи майже осліпну. В мене вже одне око бачить удвічі гірше за друге. Але не клопочімося наперед тими ласками, які Бог приберігає для своєї покірної служниці. Наразі я лише глуха. Увечері, коли багато людей, у гаморі вечірки я чую добре, так само й у кареті.
Je deviendrai peut-être aveugle ou à peu près. J’ai déjà un œil qui voit moitié moins bien que l’autre. Mais ne nous occupons pas d’avance des bontés que Dieu tient en réserve pour son humbe servante. Pour le moment je ne suis que sourde. Le soir quand il y a beaucoup de monde, dans le brouhaha d’une soirée j’entends bien, aussi en voiture.
Але саме в звичайних, спокійних розмовах я гідна жалю. Доводиться весь час намагатися триматися зовсім поблизу людей, що ніяково й що вже не дозволяє мені зберігати ту спокійну й граційну поставу, яка так личить, ні кокетство поз, ні... Якщо мені доведеться писати портрет... А якщо...
Mais c’est dans les conversations ordinaires, calmes que je suis à plaindre. Il faut toujours tâcher de se trouver tout près des gens, ce qui est gênant et ce qui ne me permet plus de garder ce maintien calme et gracieux qui sied si bien, ni la coquetterie des attitudes, ni... Si j’ai à faire un portrait... Et si...
Зрештою, він каже, що неодмінно поліпшає. Поки в мене є родина, що чатує довкола мене й приходить на допомогу з вправністю, яку дає любов, ще нічого... Але самій, серед чужих.
Enfin il dit que ça s’améliorera certainement. Tant que j’ai ma famille qui guette autour de moi et qui vient à mon aide avec l’adresse de l’affection, ça va encore... Mais seule, au milieu d’étrangers.
А якщо мені дістанеться лихий чи нечуйний чоловік... У двадцять два роки. Якби це бодай було спокутою за якесь велике щастя, яким мене обсипали б незаслужено... Але —
Et si j’ai un mari méchant ou peu délicat... A vingt-deux ans. Si encore c’était pour racheter quelque grand bonheur dont j’aurais été comblée sans le mériter... Mais-
Чому ж кажуть, що Бог добрий, що Бог справедливий.
Pourquoi donc dit-on que Dieu est bon, que Dieu est juste.
Чому Бог змушує страждати? Якщо це Він створив світ, чому ж Він створив зло, страждання, злобу? Відсилаю своїх читачів до «Надії на Бога»2 Мюссе, яку прошу мого видавця вставити сюди повністю.
Pourquoi Dieu fait-il souffrir ? Si c’est Lui qui a créé le monde pourquoi a-t-il créé le mal, la souffrance, la méchanceté ? Je renvois mes lecteurs à « L’espoir en Dieu » de Musset que je prie mon éditeur d’intercaler ici tout au long.
Отже, я ніколи не одужаю...
Alors, je ne guérirai jamais...
Це буде стерпно, але між мною й рештою світу залишиться запона. Вітер у вітах, дзюрчання води, дощ, що падає на шибки... Слова, мовлені впівголоса... З Кочубеями я жодного разу не схибила, за обідом теж; щойно розмова стає бодай трохи жвавою, мені нема на що нарікати. Але в театрі я не чую акторів повністю, навіть коли це авансцена, а з натурниками, серед цієї великої тиші, не говорять голосно... Одне слово... Як же--- Звісно, це було певною мірою передбачене вже два роки тому, я мала б до цього звикнути... Я звикла, але це все одно жахливо.
Ce sera supportable mais il y aura un voile entre moi et le reste du monde. Le vent dans les branches, le murmure de l’eau, la pluie qui tombe sur les vitres... Les mots prononcés à voix basse... Avec les Kotchoubey je ne me suis pas trouvée en défaut une seule fois, à dîner non plus; dès que la conversation est seulement un peu animée je n’ai pas à me plaindre. Mais au théâtre je n’entends pas les acteurs entièrement même quand c’est une avant-scène et avec les modèles, dans ce grand silence on ne parle pas haut... Enfin... Comment--- Sans doute, c’était prévu en quelque sorte depuis voilà deux ans, je devrais y être habituée... J’y suis habituée mais c’est tout de même épouvantable.
Удар упав на те, що було мені найпотрібніше, найдорожче... Якийсь бовдур зможе з мене насміятися. Я була... Я вже не зможу...
Je suis frappée dans ce qui m’était le plus nécessaire, le plus précieux... Un imbécile pourra se moquer de moi. J’étais... Je ne pourrai plus...
Аби лиш на цьому й спинилося...
Pourvu que ça s’arrête là...
Примітки
«Лікарняний хірург» (фр. «chirurgien des hôpitaux») — хірург, що обіймав посаду в паризьких громадських шпиталях. ↩
«Надія на Бога» (фр. «Lʼespoir en Dieu») — філософська поема Альфреда де Мюссе (1838), в якій поет порушує питання про справедливість Бога та існування зла. ↩