❦
П'ятниця, 17 листопада 1882
Отже, віднині я буду менша за будь-кого, неповноцінна, каліка... Мені потрібні будуть поблажливість і сприяння рідних, делікатність чужих. Незалежність, свобода — усе це скінчилося.
Ainsi je vais désormais être moins que n'importe qui, incomplète, infirme... J'aurai besoin de la complaisance et de la complicité des miens, de la délicatesse des étrangers. L'indépendance, la liberté tout cela est fini.
Я, така горда, муситиму червоніти й сумніватися в собі щомиті. Я пишу це, щоб цим пройнятися, але ще в це не вірю. Це так жахливо, але я ще не усвідомлюю цього, це так жорстоко, так неймовірно...
Moi si fière, il me faudra rougir et me défier de moi à chaque instant. J'écris ceci pour m'en pénétrer mais je n'y crois pas encore. C'est tellement horrible, mais je ne me rends pas encore compte, c'est si cruel, si incroyable...
Вигляд мого свіжого, рожевого обличчя в дзеркалі сповнює мене жалем... Так, усі це знають або дізнаються, усі ті, кому вже й так була така втіха мене ганити... Вона глуха...
La vue de ma figure fraîche et rose dans une glace me remplit de pitié... Oui, tout le monde le sait ou va le savoir, tous ceux qui étaient déjà si heureux de me décrier... Elle est sourde...