П'ятниця, 17 листопада 1882

Отже, віднині я буду менша за будь-кого, неповноцінна, каліка... Мені потрібні будуть поблажливість і сприяння рідних, делікатність чужих. Незалежність, свобода — усе це скінчилося.
Я, така горда, муситиму червоніти й сумніватися в собі щомиті. Я пишу це, щоб ним пройнятися, але ще не вірю в нього. Це таке жахливе, але я ще не усвідомлюю його, це так жорстоко, так неймовірно...
Вигляд мого свіжого, рожевого обличчя в дзеркалі сповнює мене жалем... Так, усі це знають або дізнаються, усі ті, кому вже й так було таке щастя мене ганити... Вона глуха...