Субота, 18 листопада 1882

Але Боже мій, чому раптом ця жахлива, страшна, нестерпна річ? Чому не зламана нога, чи зуб, чи бодай не знаю що. Чому це?
Я ще в це не вірю.
Ми були в Гавіні, усе та сама приязнь, ті самі розмови, у Парижі помираєш з нудьги, нікого немає тощо. За шість тижнів усі добряче розважатимуться, а наступного року в листопаді вона знову казатиме, що це нещастя, що цього року нікого не видно тощо, аж доки знову не відчиняться салони.
Я також бачила Жюліана, та недовго, він, проте, встиг завести мову про великого бонапартиста, і я спитала його, скільки йому платять щомісяця, щоб він підтримував це полум'я в моєму серці.
Пані Гавіні приходила, тато дуже хворий, а я бачила Тоні й портрет.
Я вважаю цей портрет поганим. Це не я, це не мій вираз, не мій рот і не моя барва обличчя. Я не така бліда, очі в мене значно жвавіші, а рот незмірно дитинніший; що ж до носа, то він зробив мені гострі ребра й твердість між очима, яких у мене немає. Усе моє обличчя, одне слово, надто розпливчасте, попри цю недоречну твердість носа, та й поза не моя, я ніколи не буваю така напружена і ніколи не мала такі надуті щоки, ані так гладенько причесаного волосся.
Зрештою, аби лиш моя родина вважала його гарним, бо це чотири тисячі франків... які треба заплатити.
Я не кажу нічого про те, що думаю, навпаки, намагаюся захоплюватися, але сьогодні ввечері перед портретом це виявилося неможливим. Зрештою, хай би він був несхожий, хай прикрашений чи спотворений, але він міг би бути гарною річчю, живописом, на який приємно дивитися, одне слово, приємним витвором мистецтва (під приємним я розумію не солодке, манірне й міщанське, а все те, що приємне очам розумних людей, одне слово, добру річ). А це не воно.
Усе виписане до знемоги, усе вихолощене...
Божидар приходить під час обіду. Він прибрав чоловічого вигляду й кепкує з Сари.

Примітки

«Великий бонапартист» — Поль де Кассаньяк (1842–1904), визначний бонапартистський журналіст і полеміст, чиї статті Марі уважно стежила. Жюліан, очевидно, поділяв її політичне захоплення ним.
Сара Бернар (1844–1923) — велика акторка, з якою родина була знайома в товаристві. Те, що Божидар «прибрав чоловічого вигляду» й «кепкує з Сари», вказує на світський цинізм, який він удає, — імовірно, натякаючи на щось із її приватного життя, адже плітки про любовні пригоди Бернар були повсюдні.