Середа, 5 квітня 1882

Сталися драми! Цей Божидар сам не свій. Сара Бернар, замість приїхати грати до Ніцци, утекла до Лондона зі своїм першим коханцем Дарією, з яким щойно одружилася, — оце таки шалена пригода. Навіщо одружуватися, коли ти така вільна, як вона. Та, здається, цього захотів він. А Божидар, не тямлячи себе, розповідає, що Сара істеричка і що цей добродій — негідник, бо користається з цього нападу безуму.
А далі — найнеймовірніші історії, як завжди; тільки Берта вміла творити драми без ладу й складу і приходити їх розповідати. Божидар розпалюється, суперечить сам собі і врешті починає вірити, що це сталося.
Та будьте спокійні, Сару буде жорстоко покарано: за її відсутності ключі від її готелю зберігав Божидар, — так от, він велить своєму слузі піднести їх їй на таці.
— Ну і що ж далі?
— Ну, це означатиме, що вона мене більше ніколи не побачить, — чудово. Звісно, він був корисний і приємний у близькому колі актриси, але бути дитиною настільки, щоб вірити, ніби ця таця подіє на жінку, так шалено закохану. Здається, його друзі розлючені. Вона таки, мабуть, божевільна. Сару заміжню годі й уявити, це річ незручна й смішна для неї, принизлива для її чоловіка.
Він грек... Не знаю чому, але греки, румуни, чорногорці, болгари!.. усе це не справляє на мене враження людей, як ми, а радше нижчої раси. Додаймо ще турків, сербів, вірмен, — я божевільна, але ці народи здаються мені чимось на кшталт зграй шахраїв...