Субота, 8 квітня 1882

Учора пополудні ми ходили до церкви, була Страсна п'ятниця, і вся Росія була там. Я мушу час від часу туди ходити, бо мама ходить постійно, а це має такий дивний вигляд — завжди бачити пані й ніколи панну.
Одразу ж щось вигадують. Я ніколи не молюся в церкві, це лише нудьга — бачити всіх цих росіян, або ж марнославство вбрання.
Знаєте, цей любий Савін, гарний добродій. Він усе програв, і всі чекали, поки він отримає гроші, не думаючи лихого, бо він розповідав про свої справи з готельєром, та й усім, — ця добродушність викликала довіру, тож він напозичав праворуч і ліворуч; потім він отримав гроші і, замість швидко вибратися з цього прикрого становища, знову сів грати, не думаючи ні про готельний рахунок, ні про старі борги.
А щоб краще влаштуватися, він перебрався до Барноли, який запропонував йому гостинність на своїй віллі. Словом, безліч бридких речей, але цього не помічали — усе через той добродушний вигляд, з яким він вам це розповідав. Зрештою, після жалюгідної суперечки за грою, він дає ляпаса одному італійцеві й відмовляється битися; секунданти, усі італійці, таки намагалися обізвати його боягузом просто в London House, але наслідком стало цілковите зникнення пана Савіна. Цікава деталь: найлютішим із секундантів бідолахи, що дістав ляпаса, був Лардереї. Цей жахливий Савін усюди називав себе рідним небожем тата, і знову казатимуть, що члени нашої родини повсякчас здіймають скандали.