Вівторок, 29 листопада 1881

Що ж, ось уже два тижні, як це триває, і попереду в мене ще принаймні стільки ж. Заходила навідати мене маленька Брізбен, Вільвʼєй, яка й сама щойно хворіла. І Амелі! Жюліан усе так само дуже непокоїться за вісті про мене, і нещодавно ввечері вона прибігла [два слова замазано] доповісти йому того ж вечора на заняттях. Ця дівчина, безперечно, доможеться свого. Ще ніхто не вигадував спритнішого способу обплутати чоловіка з усіх боків. Пані Наше приносить мені сьогодні букетик фіалок; я приймаю її, як і всіх, бо попри гарячку, що не покидає мене вже два тижні, попри легеневий застій з лівого боку, тобто плеврит, і два наривні пластирі — я не капітулюю, я на ногах і поводжуся, мов нормальна людина. Тільки хінін робить мене глухою; іншої ночі я мало не вмерла з жаху, бо вже не чула свого годинника. І

доведеться приймати його ще й ще, без кінця. А [замазано] почуваюся я майже міцною, і якби не те, що ось уже два тижні я нічого не можу проковтнути, то й не відчувала б своєї хвороби. Та однаково — моя робота, моя картина, моя бідолашна картина. У нас уже 29 листопада. Я не зможу почати раніше кінця грудня, а за два з половиною місяці нізащо не встигну. Яке невезіння, і як це — коли народився нещасним, то й боротися марно, гляньте-но на мене... Малярство здавалося прихистком, а тут на тобі — я глухну, звідси страшна ніяковість із моделями, повсякчасна тривога й неможливість писати портрети, хіба що зізнатися, а на це я ще не маю мужності. До того ж ця хвороба — годі працювати, мушу сидіти замкнена цілий місяць... Але це вже занадто сумно. Діна мене не покидає, вона така мила. Поль із дружиною приїхали вчора. Заходили Гавіні та Жері. Божидар, Алексіс. А я все так само бадьора й виплутуюся зі скрутних становищ силою мужності та жартів. Лікарі тепер — предмет кепкувань. Потен, не маючи змоги бути тут завжди, присилає мені лікаря, який приходитиме щодня. Шарко [замазано] прислав заступника, та такого дурного, що я не могла його терпіти, і, скориставшися своєю хворобою, я сказала йому, що ненавиджу його, що він мене нудить, що бачити його — справжня мука, і таке інше. Звісно, я розповідаю все це Потенові, і він обіцяє, що його лікар буде менш дурний. А проте цей добряга, перш ніж увійти, звернувся до тітки, кажучи, що пан Потен попередив його, ніби я надзвичайно примхлива й химерна, і що він дуже хотів би знати, як до мене підступитися. І це мене бавить! Бо я вдаю божевільну й користаюся цим станом, щоб верзти нісенітниці.