❦
Понеділок, 19 вересня 1881
Учора ввечері в казино — цілий квітник чарівних молодих жінок і вбрань. Танцювали, розмовляли; серед тих, що танцювали, не було жодної, кому б минуло тридцять. Сліпуче сяйвоLundi 19 septembre 1881 Hier soir au casino un parterre de jeunes femmes ravissantes et des toilettes. On dansait, on causait, parmi celles qui dansaient il n’y en avait pas une seule ayant trente ans. Un éblouissement de jeunesse et de toilettes claires et élégantes.
Ми пробули там недовго, не знаючи й душі; лишалося тільки показати себе, що я й зробила, — гадаю, я була гарненька й добре вбрана. Базілевич танцювала, Мартінови прогулювалися терасою. Тут із півтора десятка росіян, серед них і ці дами, які знають одне одного. Що ж до нас, ми самі-самісінькі, і нема надії, що це зміниться. Старий Нерво з Ніцци тут, і Франсіа теж. І Базілевич. Не кажу, що ці люди наговорять жахіть, але вони знають, як воно було в Ніцці й Парижі. Є створіння, що, маючи за собою більше всякого... поганого, ніж ми, не зазнали лиха бути вигнаними з ніццького товариства. А ті, хто буває в Ніцці, бувають усюди; та ще й папери в російському посольстві — але без Ніцци це було б іще пусте. і коли раз уже усталилося, що воно так, нічого не вдієш, тим паче що ми нічого й не змогли зробити, щоб це змінити. Та ще й самотні жінки! А додайте до цього мою божевільну звичку виставлятися напоказ і збуджувати заздрість!.. Батько має рацію, він каже, що, тільки-но скінчиться процес, він усе влаштує... Зрештою, усе це прийде надто пізно... якщо взагалі прийде. Та я вже сто разів про це писала. Хотіла б я знати, що я собі уявляла, їдучи сюди!.. Та хіба ж знаєш! І ось, якби лиш Базілевич була з нами, все було б гаразд. Мама й тітка стверджують... так, спершу в Парижі вона запрошувала нас до себе, ми не пішли... та не через це... Зрештою, вона не краща за нас, тільки їй щастить і нема процесу... Але ж щодня бачиш, як одружуються з танцівницями, авантюрницями, пропащими жінками... Тільки я недостатньо... щоб бути серед цих жінок, і недостатньо також... Ах! недарма вони не вірять, що я відмовляю всяким Мультедо та іншим — цілій купі, яку мені сватали Ґавіні й Байоль, та ще й славетним іменам і партіям. Це й справді неймовірно, що я їх не хочу, живучи так, як живу; а все тому, що завжди жевріє божевільна надія знайти когось, хто одружиться зі мною з кохання, а потім ще й оця думка: я завжди знайду якесь імʼя, що візьме мене заради мого посагу. Ах! яка ж я нещасна! Ах! якби лиш знайшовся хтось... Якою відданою дружиною я була б і як я любила б цього рятівника!
Nous y restons peu, ne connaissant pas une âme, il n’y avait qu’à se montrer, je l’ai fait, je crois que j’étais jolie et bien habillée. La Basilevitch dansait, les Martinoff se promenaient sur la terrasse. Il y a une quinzaine de Russes, dont ces dames, qui se connaissent. Quant à nous, nous sommes seules et il n’y a pas d’espoir que ça change. Le vieux Nervo, de Nice est ici et les Francia aussi. Et la Basilevitch. Je ne dis pas que ces gens-là diront des monstruosités mais ils savent comment c’était à Nice et à Paris. Il y a des êtres qui ayant plus de choses... mauvaises que nous n’ont pas eu le malheur d’avoir été mis au ban de la société de Nice. Et ceux qui vont à Nice vont partout, et puis les papiers à l’ambassade de Russie mais sans Nice ce ne serait encore rien. et une fois établi que c’est comme ça il n’y a rien à faire d’autant plus que nous n’avons pu rien faire pour que ça change. Et des femmes seules ! Et ajoutez à cela ma façon folle de me mettre en évidence et d’exciter l’envie !... Mon père a raison, il dit qu’une fois le procès terminé il arrangera tout... Enfin tout cela viendra bien tard... si ça vient. Mais j’ai raconté cela cent fois. Je voudrais savoir ce que je m’imaginais en venant ici !... Est-ce qu’on sait ! Et tenez si seulement la Basilevitch était avec nous, tout irait bien. Maman et ma tante prétendent... oui au commencement à Paris elle nous a invitées à aller chez elle, nous n’y sommes pas allées... mais ce n’est pas pour cela... Du reste elle n’est pas plus que nous seulement elle a de la chance et pas de procès... Mais enfin on voit tous les jours qu’on épouse des danseuses, des cascadeuses, des femmes perdues... Mais je ne suis pas assez... pour être parmi ces femmes et pas assez non plus... Ah ! ils ont raison de ne pas croire que je refuse les Multedo et autres, un tas que me proposait la Gavini et la Bailleul, et des noms illustres et des alliances. C’est en effet incroyable que je n’en veuille pas, vivant comme je vis; c’est qu’il y a toujours le fol espoir de trouver quelq’un qui m’épouse par amour et puis cette réflexion: je trouverai toujours un nom qui me prendra pour ma dot. Ah ! que je suis donc malheureuse ! Ah ! s’il se trouvait quelqu’un... Comme je serais une femme dévouée et comme j’aimerais ce sauveur !
Ах! надто-бо жорстоко терпіти ці дрібʼязкові й воднораз страхітливі речі. А коли я перебираю своє життя в думках! Ах! Господи... Мої матінки бачать цю гнітючу самоту... Та вони безсилі, та й не усвідомлюють... я ж від цього помираю...
Ah ! c’est qu’il est trop cruel de souffrir ces choses mesquines et pourtant épouvantables. Et quand je repasse ma vie ! Ah ! Seigneur... Mes mères voient cette désolante solitude... Mais elles n’y peuvent rien et puis elles ne se rendent pas compte... je suis entrain d’en mourir...
Так, удар довбнею не завжди вбиває, інколи виживаєш, але ця отрута, повільна й безнастанна... Ах! як це жахливо, як я хотіла б жити! І яка моторошна річ — усвідомлювати все: ціла загублена молодість, і вічна надія, що ось воно припиниться, — а потім ніколи, ніколи, і казати собі, що помреш, нічого так і не зазнавши, але... зрештою, хіба не однаково, кінець той самий. О ні, ні, ні.
Oui, un coup de massue ne tue pas quelquefois on en réchappe mais ce poison lent et continu... Ah ! que c’est terrible, que je voudrais vivre ! Et quelle chose épouvantable de se rendre compte de tout, toute une jeunesse perdue et toujours l’espoir que ça va cesser et puis jamais, jamais et se dire qu’on mourra sans avoir rien eu, mais... en somme n’est-ce pas égal, la fin est la même. Ô non, non, non.
Ви ж розумієте, я не заводитиму знайомств із людьми, які легко знайомляться на водах, — словом, із якимись бозна-ким, а пристойні люди, отже, міркують так само, як я. Я вже майже надумала їхати до Іспанії, та мама щойно телеграфувала старій Ґавіні — це я вгадую з депеші старого Ґавіні: «Виїжджаю до Парижа; якщо присутність пані Ґавіні не конче потрібна, умовлю її прийняти ваше любʼязне запрошення, вдячність і привіти!» Мама сподівається, що стара Ґавіні зробить наше існування стерпнішим, але я ненавиджу, коли вона отак клопочеться, — це завжди кінчається по-дурному! Звісно, влаштують так, щоб пані Аделіна гостювала в нас, — так уже робили з Бертою в Дьєппі, з Бертою, яка ні на що не годилася, хіба що підбивати нас на дурниці.
Vous comprenez je ne ferai pas connaissance avec des gens qui font facilement connaissance aux eaux, en somme des dieu-sait quoi et les gens comme il faut raisonnent comme moi par conséquent. J’avais presque résolu de partir pour l’Espagne mais maman vient de télégraphier à la mère Gavini, je le devine d’après la dépêche du père Gavini: « Je pars pour Paris, si présence Mme Gavini n’est pas nécessaire, l’engagerai à accepter votre aimable invitation, remerciements et amities ! Maman espère que la mère Gavini nous rendra l’existence plus supportable, mais je déteste quand elle fait ses démarches, ça finit toujours bêtement ! Evidemment on fera de façon à ce que Mme Adeline soit en visite chez nous, on l’a bien fait pour Berthe à Dieppe, Berthe qui n’était bonne à rien qu’à nous faire faire des bêtises.