❦
Неділя, 18 вересня 1881
У мене є невеличкі сукенки з батисту чи білої вовни, без оздоблення, але пошиті на диво гарно, дуже свіжі, дуже чепурні. Полотняні черевички, куплені тут, але гарненькі. І чарівні капелюшки, та капелюшки білі,Dimanche 18 septembre 1881 J’ai des petites robes de batiste ou de laine blanche, sans garnitures mais faites à ravir et très fraîches, très pimpantes. Des souliers de toile achetés ici mais jolis. Et des chapeaux ravissants mais des chapeaux blancs, jeunes des chapeaux de femme heureuse. Cela forme un ensemble très remarqué et dans l’état d’esprit où je me trouve c’est tout bonnement désespérant. Je rentre pour pleurer... Maman et ma tante ne sont ni entrain ni gaies et puis nos constantes discussions, enfin c’est tout le contraire d’un voyage d’agrément sur une plage élégante.
Сьогодні перегони, та, гадаю, екіпажа дістати не вдалося. Тітка й мама дуже хочуть зостатися тут надовго, бо погода чудова, а моє здоровʼя, ви ж розумієте...
Il y a des courses aujourd’hui mais je crois qu’on n’a pu avoir de voiture. Ma tante et maman désirent beaucoup rester ici longtemps pace qu’il fait très beau et ma santé vous comprenez...
Та я не вірю, що ясність, сонце помічні, коли в душі так темно, — самі слова!
Mais je ne crois pas que la clarté, le soleil, soit efficace quand il fait si noir dans l’âme des phrases !
А проте я не можу змиритися з тим, щоб сидіти замкненою в Парижі! І це ще найщасливіше з усього. Тиша й самота майстерні. Я справді гадаю, що відколи... Зрештою, коли я бачу елегантних жінок, мені кортить бути такою, а тільки-но вдягнуся й вийду, мені здається, ніби мене беруть бозна за кого. Шість років тому у «Гранд-готелі» я весь час співала у своїй кімнаті, і хтось сказав, що я артистка Михайлівського театру в Петербурзі1, потім та замітка у «Фігаро» про перегони 1877 року — і відтоді, гадаю, в мене ще й ця душевна недуга...! Я ніколи не одужаю і трохи спокійна лише в якомусь чорному ульстері2 і капелюсі, насунутому низько на чоло, що робить мене зовсім бридкою... І тоді я плачу за тими елегантними сукнями, які доводять мене до сліз.
Je ne peux pourtant pas me résigner à rester enfermée à Paris ! Et c’est encore ce qu’il y a de plus heureux. Le silence et la solitude de l’atelier. Je crois vraiment que depuis que... Enfin quand je vois des femmes élégantes j’ai hâte de l’être et sitôt que je m’habille et sors il me semble que l’on me prend pour Dieu sait qui. Il y a six ans au Grand hôtel je chantais toujours dans ma chambre et je ne sais qui a dit que j’étais une artiste du théâtre Michel de Pétersbourg, puis le petit article du Figaro sur les courses de 1877 et depuis je crois qu’il y a ma maladie morale...! Je ne guérirai jamais et ne suis un peu tranquille qu’en quelque ulster noir et chapeau sur le front bien foncé et me rendant bien laide... Et alors je pleure après ces robes élégantes qui me font pleurer.
Щоб стрепенутися, треба б знову бачити знайомих, розмовляти, виходити... а ми самі-самісінькі... Зрештою, що звичайнішого за білу батистову сукню на узморʼї, коли дуже спекотно, — а мені здається, ніби я чиню якісь дивацтва.
Pour réagir il faudrait revoir des conaissances, causer, sortir... et nous sommes seules... Enfin quoi de plus ordinaire qu’une robe de batiste blanche au bord de la mer quand il fait très chaud et il me semble que je commets des extravagances.
Примітки
Михайлівський театр у Петербурзі — імператорський театр, що давав вистави французькою мовою. ↩
Ульстер — довге тепле пальто вільного крою, модне в 1870–1880-х; назва — від ірландської провінції Ольстер. У вихідному тексті: ulster. ↩