❦
Пʼятниця, 28 січня 1881
Потен повернувся, я розважаю його безглуздою балаканиною. Дзвінок під час обіду — це приїхав дядько Етьєн із Ніцци, де він оселився з пані Гемслі.Vendredi 28 janvier 1881
Він говорить про свою дружину як про кохану святу, лицемір. А на мої докори відповідає, що все це вляжеться, що вони помиряться і що лише Бог без гріха. І це без пихи, а просто, по-доброму, як чесний християнин. Це так огидно... Якби ж то була прихильність! Вони сприймають це мʼяко, це трохи російська вдача. Вони привозять нам новини з Ніцци, подробиці про віллу, тварин, людей, колишніх постачальників, усіх візників, крамарів, усіх городян, крім людей з товариства; вони розпитують про новини, знають нас усіх на імʼя, це зворушує здалеку, мов аромат...
Il parle de sa femme comme d’une sainte bien-aimée, hypocrite. Et à mes reproches il répond que tout ceci va s’apaiser, qu’il se réconcilieront et que Dieu seul est sans péché. Et cela sans arrogance mais simplement, bonnement comme un honnête chrétien. C’est si odieux, si c’était de l’affection. Ils prennent cela en douceur, c’est un peu le caractère russe. Ils nous apportent des nouvelles de Nice, des détails sur la villa, les bêtes, les gens, les anciens fournisseurs, tous les cochers de fiacre, les boutiquiers, tous les citoyens sauf ceux de la société, ils demandent des nouvelles, nous connaissent tous par nos noms, c’est touchant de loin, comme un parfum...
Зрештою, життя в Ніцці було жахливе, але все це... А ще я така нещасна. Мене поховано. Виходу немає, усе скінчено.
Enfin la vie à Nice était atroce mais tout cela... Et puis je suis si malheureuse. Je suis enterrée. Il n’y a pas d’issue, tout est fini.
Він розповідає й про російські справи; було б нудно говорити про це тут, бо Ви знаєте недбалість, млявість і дитячість моєї родини... Не варто й розводитися.
Il raconte aussi les affaires de Russie, il serait fastidieux d’en parler ici car Vous connaissez l’incurie, l’indolence et l’enfantillage de ma famille... Inutile d’insister.
О! моє життя жахливе... і коли о пʼятій я закінчую працювати, я почуваюся пропащою.
Oh ! ma vie est atroce... et lorsqu’à cinq heures j’ai fini de travailler je me sens perdue.
Етьєн постарів і погладшав, і ще більше, ніж раніше, нагадує Кассаньяка.
Etienne a vieilli et engraissé et il rappelle encore plus qu’avant Cassagnac.
Так, я похована!
Oui, je suis enterrée !
Ви читали романи про дівчат, яких силоміць замикають у монастирях, ось і маєте... Це жахливо, це страшно, це огидно, це нелюдяно, це проти природи, проти Бога, і Бога, хоч би яким він був, я закликаю і падаю на коліна, щоб він мене визволив!
Vous avez lu des romans de jeunes filles qu’on enferme de force dans des couvents et bien voilà... C’est horrible, c’est atroce, c’est hideux, c’est inhumain, contre nature, contre Dieu et Dieu quel qu’il soit je l’invoque et tombe à genoux pour qu’il me délivre !