Понеділок, 3 січня 1881

Учора о пів на першу ночі я дочитала Les deux frères. Мило, але нічого від цього не лишається. О Бальзаку!
Єврей Жюліан не хоче, щоб розбирали перегородку до неділі: серед тижня це завадило б ученицям. Через це я втрачаю тиждень, тож лишається мені загалом лише десять тижнів, а це небагато. І я знову думаю, що Тоні й Жюліан змушують мене братися за це, знаючи, що я не впораюся. Та з якою метою? Не знаю.
Водзінський, ще дуже зворушений моїм романом, обідає з нами й каже мені, між іншим, що кажуть, ніби я закохана у свого вчителя живопису; дивуюся, що цього не казали давно. Адже вважають, що я зреклася всіх розваг, а це неприродно, так само як і цей запал до праці. Вважають також, що я відмовляю всім женихам, які трапляються, і це почасти правда, але вульгарні уми цих людей не розуміють мого міркування. Вони гадають, що я зрікаюся шлюбу, не усвідомлюючи, що тих, кого я дала вислизнути, я завжди зможу повернути, або таких самих.

Примітки

Les deux frères («Двоє братів») — назву подано мовою оригіналу. ↩
В оригіналі: «Nesdo» [так у тексті; мабуть, латинське nescio — «не знаю»]. ↩