❦
Неділя, 2 січня 1881
Вранці в Луврі, потім приходять Музе, Чумакови, Енгельгардт і старий Ґавіні.Dimanche 2 janvier 1881
Маленька Моро розповіла одній приятельці Гамбетти про мої принади, мій талант і моє бажання зробити портрет великої людини. Сьогодні ввечері ми мали зустрітися за обідом у Моро з дамою, яка сказала малій, що Гамбетта нічого не відмовляє юним дівчатам (як це зворушливо!) і що це цілком можливо.
La petite Moreau a parlé à une amie de Gambetta de mes attraits, de mon talent et de mon désir de faire le portrait d’un grand homme. Ce soir nous devions nous rencontrer à dîner chez les Moreau avec la dame qui a dit à la petite que Gambetta ne refusait rien aux jeunes filles (comme c’est touchant !) et que la chose est très possible.
Я мало в це вірю, до того ж Гамбетту я ще не хотіла б писати, не раніше наступного року. Не те щоб миле товариство ці Моро, не бридке теж, але й не миле; та коли вже вони знають приятельку товстого Президента... побачимо зрештою.
Je n’y crois guère, du reste je ne voudrais pas encore faire Gambetta, pas avant l’année prochaine. C’est pas du joli monde les Moreau, pas vilain non plus, mais pas joli; mais puisqu’ils connaissent une amie du gros Président... nous verrons du reste.
Цей славний Тоні. Був убраний абияк: сорочка пузирилася між вʼязаною жилеткою з рукавами та штанами, жахливі повстяні пантофлі, без комірця, курив цигарки. Але саме це й кумедне. Ця овернська й мистецька невимушеність мені страшенно подобається. Про нього ходить слава, що він був і досі надзвичайно вродливий, а проте в жінок він ніколи не був у моді, це дивно.
Ce brave Tony. Il était arrangé comme quatre sous, la chemise bouffait entre le gilet tricoté à manches et le pantalon, d’affreuses pantouffles en feutre, pas de col et fumant des cigarettes. Mais c’est justement ce qui est amusant. Cette intimité auvergnate et artistique me plaît énormément. Il a la réputation d’avoir été et d’être encore extraordinairement beau et pourtant il n’a jamais été à la mode auprès des femmes, c’est curieux.
Може, це через спілкування з простими жінками йому в сорок два можна дати тридцять пʼять... дурниці, але зрештою я люблю їх обох, Родольфа й Тоні, тільки Тоні більш... тобто менш... овернець, ніж Жюліан. А втім, він мій учитель, і мене тішить виявляти до нього повагу, приязнь, слухняність.
C’est peut-être la fréquentation des femmes simples qui lui donne trente-cinq ans à quarante-deux ans... bêtise mais enfin je les aime bien tous les deux Rodolphe et Tony, mais Tony est plus... c’est-à-dire moins... auvergnat que Julian. Et puis en somme, c’est mon maître et cela m’amuse de lui porter respect, sympathie, obéissance.
Розгортаю «Фламаранда» Ж. Санд, а там увесь роман розповідає лакей. Це бридко. Мені вистачило перших двадцяти рядків. Я республіканка, і саме тому не можу вважати слуг рівними. Слуга втрачає певні права, погоджуючись так служити... це огидно — вічно возитися зі слугами, як ота Ж. Санд.
J’ouvre “Flamarande” de G. Sand et c’est un laquais qui raconte tout le roman. C’est dégoûtant. Les vingt premières lignes me suffisent. Je suis républicaine et voilà justement la raison pour laquelle je ne puis considérer des valets comme des égaux. Un domestique perd certains droits en consentant de servir ainsi... c’est odieux de toujours tripoter avec des domestiques comme cette G. Sand.
викреслено[Два рядки закреслено]
[Deux lignes cancellées]
Згадка про неї — привід для гніву й роздратування, майже для ненависті. Пані Ґавіні написала їй, що я дуже хвора і що треба повернутися. Але ви знаєте, не з браку чутливості й не з жорстокості вона лишається, а... невідомо чому. З тієї самої причини, думаю, вона покривала ганебні вчинки свого брата і понад півроку лишала бідного Поля в найстрашнішій непевності, одержуючи від нього щодня листи, що краяли серце.
Son souvenir est un sujet de colères et d’irritations, de haines presque. Mme Gavini lui a écrit que j’étais très malade et qu’il fallait revenir. Mais vous savez ce n’est ni par manque de sensibilité ni par férocité qu’elle reste, c’est... on n’en sait trop rien pourquoi. Pour la même raison je pense qu’elle a protégé les infamies de son frère, et qu’elle a laissé pendant plus de six mois ce pauvre Paul dans les plus cruelles incertitudes en recevant de lui tous les jours des lettres qui fendaient l’âme.
Бачите, це створіння, яке слід розчавити!.. така вже обурлива ця жорстокість через бездіяльність!! Не поспішила на допомогу Полю — бо боялася процесу; не повертається тепер — бо її тримає процес. Одного дня Олександр надіслав таку телеграму, що ми подумали, і вона також, що Поль при смерті, я була приголомшена сорок вісім годин, а вона чекала пʼятнадцять днів, щоб наважитися.
Voyez-vous c’est une créature à écraser !... tellement cette cruauté par inertie vous révolte !! Pour ne pas aller au secours de Paul c’était qu’elle avait peur du procès, pour ne pas revenir à présent c’est que le procès la retient. Un jour Alexandre a envoyé une dépêche telle que nous avons pensé, elle aussi que Paul était à toute extrémité, j’en ai été bouleversée pendant quarante-huit heures, et elle a attendu quinze jours pour se décider.
Ах, прокляття! Ото жінка, яку я воліла б бачити злою й розпусною, ніж такою, як вона є!
Ah ! sacré nom de Dieu ! En voilà une femme que j’aimerais mieux méchante et vicieuse que comme elle est !
Попри обурення я читаю «Фламаранда», найкраще, що написала ця авторка. Слуги там на своєму місці, а книга чудова. Описи дітей сколихнули в мені струну... материнську, може... у всякому разі вперше в житті я зрозуміла, що мати дитину — це щастя, я мусила заплющити очі від зворушення й подумала про Кассаньяка. Але все це тривало лише мить.
Malgré mon indignation je lis “Flamarande” qui est ce que l’auteur a fait de mieux. Les domestiques sont à leur place et le livre est exquis. Les descriptions d’enfants ont fait vibrer chez moi la corde... maternelle peut-être... en tous cas pour la première fois de ma vie j’ai compris qu’on éprouve du bonheur d’avoir un enfant, j’ai dû fermer les yeux d’attendrissement et j’ai pensé à Cassagnac. Mais tout cela n’a duré qu’un instant.
Я з тих, хто мусить вдовольнятися клаптями почуттів...
Je suis de ceux qui doivent se contenter de lambeaux de sentiments...
Читаючи дуже швидко, я дочитала цю книгу, таку чарівну, що тепер візьмуся за Les deux frères1, якими закінчується цей роман.
Lisant très vite j’ai fini ce livre qui est si charmant que je vais lire “Les deux frères” qui terminent ce roman.
Примітки
Les deux frères («Двоє братів») — продовження й завершення роману Жорж Санд «Фламаранд»; назву подано мовою оригіналу. ↩