Вівторок, 30 листопада 1880

У суботу я ходила дивитися «Блудного батька». У неділю Сент-Аман і Черні та Ґавіні, потім у понеділок до Французького театру.
А потім — приїзд такого собі пана Требінського, родовитого й, схоже, багатого, кузена Доменіки. Я ще не бачила цього пана, який приходив двічі, приносячи східні тканини й прикраси від мами.
А ще Поль одружився. І зробив це так зухвало, що я подарую їм щось на згадку.
Батько, та сама дівчина та її сестра виходять прогулятися своїм парком; не пройшли вони й десяти кроків, як п'ятдесят чоловіків кидаються вперед, викрадають інфанту й жбурляють її в екіпаж, що мчить учвал. Батька й сестру, заткнувши їм роти, схопили й, наче пакунки, віднесли назад до їхньої шляхетної оселі. П'ять екіпажів, запряжених шісткою коней кожен, стояли вряд уздовж дороги, тож загін солдатів та офіцери, послані навздогін утікачам, прибули лише за півгодини після завершення обряду.
Це Поль пише мені ці нашвидкуруч викладені подробиці.
Жюліан казав мені про Антонена Пруста, якого, можливо, варто написати для Салону; у всякому разі він подбає, щоб знайти мені когось. Це мене трохи втішає!
Я виходжу від пані де Брімон, яка була... втім, ми обидві аж розпливалися в люб'язностях. Вона поцілувала мене чотири рази.
Я перлина, а зовсім не жінка. Ось так.