Середа, 1 грудня 1880

Вийшовши з майстерні, я заходжу по де Дайєнс, і ми йдемо на вулицю Кай, 12, до панни Юбертіни Оклер. Це середа, сприятливий день, за словами Едмона. Ми марно подзвонили тричі і, спустившись, перемовлялися з консьєржем, коли до комірчини підійшла молода жінка, — ми спинилися в нерішучості.
Я її упізнала тієї ж миті.
Консьєрж нас гукає, і панна Оклер запрошує нас піднятися. Право жінок. Головна управа. Слова, написані на дверях, ще до появи панни сповнили мене колишнім нападом захвату, і я вдала, ніби кидаюся на шию Дайєнс.
Контора дуже вбога, проста й гола. Вона розпалює вогонь і сідає перед каміном, де Дайєнс праворуч від неї, я — ліворуч.
Першою починає моя товаришка по виправах... Тоді я кажу, що не можу побороти великого хвилювання в присутності жінки, яка так мужньо взяла на себе захист наших прав. Де Дайєнс — француженка, удова англійця, пана Норскотта. Я ж чужоземного походження, але вихована у Франції, і звуть мене Полін Дарія Орель. Моя ж таємна мета — написати портрет Юбертіни для Салону. Для малярства я беру собі псевдонім Дарія — дуже гарний, дуже простий. Це російське хресне ім'я.
Загалом для живопису вона підійде. Брюнетка, обличчя, може, трохи з прожилками, але ж холодно, та й бувають такі дні. Маленькі руки, трохи червоні, маленькі ноги. Дуже пристойні манери й мова.
Вона симпатична й мила, вимова не надто вишукана. Вона дає нам програму, невеличку брошуру, ми тиснемо одна одній руки.
Ми вступаємо, ми ще прийдемо, ми сплатимо наш внесок — двадцять п'ять сантимів на місяць, ми ходитимемо на лекції. Їй-богу! До наступної середи, о третій. Я була люб'язна й сказала, що головний аргумент реакціонерів — бридкість, старість і кумедність лекторок — тут недоречний, бо: ви молода й гарна.
Я задоволена — ні, ще ні, бо все це може обернутися погано, хіба ж не все обертається в мене погано.
Побачимо.