Вівторок, 19 жовтня 1880

Гай-гай! Усе це зведеться до того, що я помру за кілька років, жалюгідно, повільно згасаючи. Я таки трохи здогадувалася, що цим і скінчиться. Не можна жити з такою головою, як моя; я схожа на дітей, у яких надто багато розуму. Мені потрібно було забагато, щоб бути щасливою, а обставини склалися так, що я позбавлена всього, крім фізичного добробуту.
Коли [Замазано: років] два-три тому, ба навіть півроку тому, я ходила до нового лікаря, щоб повернути голос, він питав мене, чи не відчуваю я тих чи тих симптомів, і коли я відповідала, що ні, казав приблизно ось що: «Ну, з бронхами нічого, з легенями теж, це лише гортань». А тепер я починаю відчувати всі ті речі, які спершу припускав лікар. Отже, бронхи й легені вражені. О! Це ще нічого, або майже нічого. Фовель приписав йод і наривний пластир — звісно ж, я заверещала з жаху. Я радше зламаю собі руку, ніж терпітиму гірчичник. Три роки тому в Німеччині курортний лікар знайшов у мене щось у правій легені, під лопаткою. Я з цього добряче посміялася. А ще в Ніцці, років п'ять-шість тому, я часом відчувала наче біль у цьому місці, тільки була переконана, що в мене виросте горб, бо дві мої тітки горбаті.
І ось ще кілька місяців тому мене питали, чи не відчуваю я там нічого, і я, не задумуючись, відповідала, що ні. А тепер, коли я кашляю чи просто глибоко вдихаю, я відчуваю це там, праворуч у спині.
Усі ці речі разом наводять мене на думку, що, може, там і справді щось є... Я вкладаю якесь самолюбство в те, щоб довести, що я хвора, але мені це зовсім не до вподоби. Це бридка смерть, дуже повільна, чотири, п'ять, може, десять років. І робишся такою худою, такою бридкою.

Примітки

Наривний пластир (фр. «vésicatoire») — подразнювальний засіб, що спричиняв пухирі на шкірі: вважалося, що так із тіла «витягують» хворобу.