Неділя, 17 жовтня 1880

Кікі й Сент-Аман приходили, поки ми були на концерті Падлу, з якого, до речі, ми пішли до закінчення (я почувалася зле й боялася зомліти), тож я заледве встигла накинути білу сукню, [Замазано: коли] прийшов Габрієль, який повернувся з села й у середу від'їздить до Рима... Ми сміялися цілу годину, ми зворушливо попрощалися, і він поцілував мені кінчики пальців, кажучи:
— Дозволите?
— Чого б я вам не дозволила! — відповіла я.
З того, як він цілує руку, чи радше ледь торкається пальців, можна заприсягтися, що він брав уроки гарних манер. Хіба ж минулого століття не вчилися всього цього в учителя танців? Жарти жартами, та з усіх молодиків, яких я бачила, він найкращий, але я ще не бачила зблизька щиголів із Маленького клубу та з Жокей-клубу, лише здалеку, і серед них напевне є такі ж гарні, як Архангел.
Тітка кепкує з нього й заговорює до нього хіба для того, щоб спитати, яке неподобство він учинив чи збирається вчинити, або щоб робити припущення про його «огидну поведінку».
Під час його візиту я не була негарна... та й до того ж ми добряче насміялися. Він дуже елегантний, постава справді бездоганна; гарні сталево-сірі очі, холодні й глибокі. З його очима те саме, що й з голосом: часом за розмовою його погляд спиняється на вас, робиться майже сумним, майже закоханим... здається, ніби ми порозумілися, ніби відгородилися від решти, на мить установлюється якесь спільництво, бо одразу ж я починаю сміятися або відводжу погляд, він теж, і все вертається до звичного ладу. Повторюю: з його очима те саме, що й з голосом.
Це як Кассаньяк, що, хоч би що робив, має ніжний і проникливий погляд, але у видатного це триває весь час, та й ці оксамитово-затуманені очі нітрохи не схожі на сталеві очі Габрієля. Словом, щасливої дороги. Я завдячую йому кількома годинами веселощів.
Приходить Сент-Аман, і ми лишаємо його на вечерю, після чого цілий вечір минає перед напівзгаслим вогнем у каміні: сидячи на подушках, ми наспівуємо всі опери світу, романси й пісеньки; я акомпаную собі на гітарі. Навіжений Сент-Аман співає: «Вітай — то любов проминає!» — і каже, що ми з Габрієлем були б розкішною парою.
На гітарі я вже маю певний шик, але, знаєте, для звичайно освітленої вітальні це було б неможливо. А для моєї мистецької бібліотеки — непевне світло, подушки на підлозі, тінь пальми... без цього це незграбно й претензійно. Сент-Аман, не припиняючи співати, каже, що мені треба вийти за Габрієля. Ах! Оце було б гарно. Це було б гірше за казна-що, бо ми погодилися б із задоволенням, але цілком холоднокровно. Уявляєте мене, причеплену до цього чарівного секретаря посольства, «дуже гарненького хлопця, дуже тонкого, що не має багато грошей на тих дам, але те, що витрачає, витрачає з таким тактом і грацією, які приносять йому неабиякий успіх у тих-таки дам»? Ні, чи не так, та зрештою це фантазія поета Сент-Амана. Мені потрібен або відомий чоловік, який дозволить мені мати свій салон, або багато грошей — і тоді відомий чоловік уже й не потрібен.

Примітки

Популярні недільні концерти в Зимовому цирку, засновані диригентом Жулем Падлу.