Неділя, 30 травня 1880

Гавіні, Антуан і я в Отеї. Я в білому, солом'яний капелюшок граційно вкритий вуаллю з шовкового крепу, що зав'язується спереду двома свіжими трояндами. Троянди й на лівому боці капелюшка. Саксонські рукавички, черевички в тому ж стилі, вишиті шеніллю й золотом. Біла парасолька від сонця на рожевій підкладці, держак із японського дерева з інкрустаціями з кольорового каміння — сонечка, листя тощо.
Тієї миті, коли я сідала в екіпаж, щоб поїхати по Гавіні, Соутцо прийшов спитати, чи ми вже поїхали, він підходить поговорити зі мною. Я гарна, мов троянда, і його очі сяють достатньо, щоб довести мені, що я не помиляюся. Він їде слідом за ландо й чекає біля дверей Гавіні. Та там я його мало бачу. Застряг, мабуть, серед гравців.
Гавіні проводжає мене попід руку, щоб я не прогулювалася з молодиками; ми бачимо багато знайомих: Пернеті, Нерво, що проводжає мене (доказ, що я шикарна, інакше він не попросив би), Л. Шевро, принц Монако, Дюфур, де Ларенті тощо, тощо, тощо. Брошетони, Молінер, Мораес, Міранда, інші іспанці; Морган, що часто буває коло нас і теж проводжає мене, щоб показати жінку, яку варто показати. Я б дуже розважилася, якби не ці відлучки цього нікчемного Соутцо. Вишукане товариство, чарівні вбрання. Чудове повернення.
— Виходьте за нього, — каже мені Аделіна, — будете княгинею, чудово влаштованою, матимете всілякі переваги й вигоди, їздитимете куди забажаєте, чинитимете всі примхи, які вам заманеться, будете повновладною господинею. — Це так, але чи гадаєте ви, що в нього досить... щоб я могла, як ви кажете, чинити примхи...
— Хіба що ви не хочете звалити собі на голову цілий дім... дуже добра родина. Повірте мені, виходьте за нього, будете княгинею, двічі княгинею, бо ви чужоземка. Інакше ви нічого не досягнете... бігати по ательє, художниця, панна... дурниці, виходьте заміж.
Король Греції був присутній на Перегонах у трибуні Президента. Це так само гарно, як Великий приз, ба навіть пристойніше. Я сказала Гавіні, що не знаю нічого неприємнішого за Соутцо, що Морган кращий. І справді, кажуть вони, Морган кращий. Хай йому грець! У Моргана руде волосся, він починає лисіти й скидається на сову; але ось французькі пані на кшталт Аделіни вважають це дуже добрим, як-от Ріволі, наприклад.
Жовтаве волосся, вузькі плечі, сухий ніс, червоні вилиці — одне слово, тип сучасного добродія, і це вважають вишуканим!
Хай йому грець, я добре знаю, що означає бути вишуканим; Мультедо — його вважають вродливим!! Шкіра, що легко роздратовується, червоні повіки, ніс... червоні ніздрі, брудно-біляве волосся; зачаток черева — як можна порівнювати це з матовою, молодою й чистою шкірою, як у Соутцо, що має ніс, у який можна вставити кільце, але який ні червоний, ні зморшкуватий. Габріель — оце інша річ! Габріель вишуканий, але він ні бридкий, ні брудний, ні жовтявий, ні стомлений, ні зів'ялий, ні прісний.
Габріель чарівний, і Соутцо поряд із ним — мов бульдог поряд із хортом. Та Габріель навіть не румунський принц.
Пані Жері: Хіба ж це не геть неможливо! Зрештою, усе це дурниці, і мені передусім хотілося б поїхати на води й перебути зиму в Петербурзі, де дуже легко вийти заміж, коли ти така собі Сара Бернар, тільки порядного штибу, як я.
Соутцо був би пересічним кінцем. Шкода, що я не можу змусити його чекати два роки.
Я вже збиралася лягати, коли о десятій прийшов Соутцо. Я різка й не подаю руки.
— Куди ви поділися на Перегонах, де це ви застрягли?
— Я?
— Ви, що це за манера ховатися в людних місцях! Я вас не люблю, я люблю тих, хто люб'язний і милий, як ті, кого я там бачила...
— Вам досить і двох чоловіків біля себе.
— Антуан і пан Гавіні? Це не два чоловіки, це родина; як же тяжко мені було б, якби я не могла мати з десяток їх довкола себе, щоб прогулюватися й розважатися?
— А що мені було робити серед них?
— Не в тому річ. Я ненавиджу цю манеру з'являтися о десятій вечора. Якщо вам кортить мене бачити, дивіться на мене при всіх, як усі. Ось так. Чого ви сюди прийшли?
— Я прийшов грати в пікет із вашою тіткою.
— Ну то йдіть.
І я лишила їх грати.