Неділя, 23 травня 1880

Ранок я проводжу, лагодячи капелюшки й граючись зі своїми собаками. Пратер, Коко, Пінчо та двоє його дітей, Цяця і Цьотця, обидва білі.
У Гавіні — Шодорді, Нерво, Лас-Каз, а потім Валентина, герцогиня де Валанс.
Де Дайєнс щойно пішла, вона запрошує мене на обід у середу, велика вечірка потому. Бачите ж, я буваю у світі.
Соутцо, мабуть, не прийде. І не лише в цьому річ, а в тому, що я відчуваю, як входжу в чорну смугу, чекаю на всілякі прикрощі, мені хочеться плакати й забитися під стіл, заплющити очі й затулити вуха, аби лиш мене дали спокій.
Жюліан приходив, щоб разом підшукати тло, проводжаючи його, я зустріла пані де Брімон, яка зайшла й просиділа в нас годину.
Ось розлога стаття з жіночої «Gazette», я на неї передплачена, але нікого там не знаю й питаю себе, хто ж постачив їм ці відомості. Донька Пелікана й пані Кросс, Анічков і піп на обіді. Я залюбки послала б усе це товариство до дідька, а проте непокоїлася, чи прийде Соутцо, чи ні — не задля приємності його бачити, а з марнославства. Учора ввечері у Франкенштайнів його, мабуть, настроїли проти мене. Алексіс і Божидар були там, та й інші.