❦
Понеділок, 8 вересня 1879
Lundi, 8 septembre 1879
Цього вечора Гехт запросив нас до авансценної ложі в Опері. Премʼєра «Німої»1 і дуже елегантна зала як на вересень. Я приголомшливо проста, я позую простотою і обтислими тканинами, надто ліфом, бо мої принади бездоганної форми й дуже гарненькі... Я кажу дурниці... це тому, що вже пів на третю ночі... Гехт послав своє крісло Жозефові, а Жозеф не прийшов до театру. Це наче нікого не було, бо, вдягаючись, я думала про цього дурника. Гехт хоче влаштувати в себе обід для нас із радикалами. Але Ґамбетти немає в Парижі.
Ce soir Hecht nous a offert une avant-scène à l’Opéra. La première de « la Muette » et une salle très élégante pour septembre. Je suis d’une simplicité épatante, je pose pour la simplicité et les moulages, surtout le corsage parce que mes avantages sont d’une forme exquise et très mignons... Je dis des bêtises...c’est qu’il est deux heures et demie du matin... Hecht avait envoyé son fauteuil à Joseph et Joseph n’est pas venu au théâtre. C’est comme s’il n’y avait personne parce que je pensais à ce petit sot en m’habillant. Hecht veut nous faire un dîner chez lui avec des radicaux. Mais Gambetta n’est pas à Paris.
Да Коста й Гехт лишилися надворі, а ми взяли з собою Алексіса й сиділи разом, Діна, він і я, аж дотепер.
Da Costa et Hecht sont restés dehors et nous avons amené Alexis avec nous et nous sommes restés ensemble, Dina, lui et moi jusqu’à présent.
Берта поїхала, і він заступає її нам, а що його імʼя починається на А, то мене це бавить. Борода в нього росте, як в Арно.
Berthe est partie et il nous la remplace mais comme son nom commence par un A il m’amuse. Sa barbe pousse comme celle d’Arnaud.
Тітка й мама вже годину як лягли, а я хотіла б цілу ніч сидіти, курити й верзти дурниці, бо ви ж знаєте, який у мене лихий язик... схоже, так в усіх порядних жінок... Жозеф... це імʼя повертається до мене щохвилини... Мені кортить закохатися... за умови, що в мене будуть закохані. Мені кортить якоїсь вульгарної дрібнички, дуже молодого й дурненького чоловіка. Я мріяла про великі пристрасті, але більше їх не хочу... сьогодні ввечері. Із Жозефом це було б кумедно. Він хотів одружитися з кокоткою, і його мати, чудова пані Арно, насилу завадила цьому солодкому союзу. Зрештою, це дитина, років двадцять один — двадцять два, та й то менше... сердега... я пила тільки лимонад і дуже весела... Скажіть-но, нема з ким побалакати... Ви, дуже любі читачі, — але нас розділяє відстань у пʼятдесят років. Цей щоденник — це моє життя. Кумедний буде той обід у Гехта... вельми чудний. Якби ж там був бодай А...рно. Чи памʼятаєте ви нашу приповідку в Ніцці з Біховцем, званим генералом Бібі, і мої грації.
Ma tante et maman sont couchées depuis une heure, je voudrais rester toute la nuit à fumer et à dire des bêtises car vous savez que j’ai une langue de tous les diables... il paraît que c’est le cas de toutes les femmes honnêtes... Joseph... ce nom me revient à toute minute... J’ai envie de devenir amoureuse... à condition qu’on soit amoureux de moi. J’ai envie d’une petite machine vulgaire, un homme très jeune et bébête. J’ai rêvé de grandes passions mais je n’en veux plus... ce soir. Ce serait drôle avec Joseph. Il voulait épouser une cocotte et sa mère la magnifique Mme Arnaud a eu toutes les peines du monde pour empêcher cette douce union. C’est un enfant du reste, de vingt et un à vingt-deux ans, pas même... pauvre diable... je n’ai bu que de la limonade et je suis très gaie... Dites-donc, il n’y a avec qui causer... Vous très adorés lecteurs mais un espace de cinquante années nous sépare. Ce journal c’est ma vie. Ce sera drôle ce dîner chez Hecht... très cocasse. Si au moins il y avait A...rnaud. Vous rappelez-vous de notre scie à Nice avec Bihovetz, dit le général Bibi et mes grâces.
Ах! оце так дивина,
Ah ! c’est bien étonnant
Ах! оце так новина,
Ah ! c’est bien surprenant
Хто! мені пояснить,
Qui ! me dira comment
Тьху! скінчився казус вмить,
Fi ! nit cet incident
Ах! оце так дивина,
Ah ! c’est bien étonnant
Ах! оце так і т. д...
Ah ! c’est bien etc...
Ми наспівували це цілий день.
On se chantait cela toute la journée.
О Дивовижний Еміль, о ніццьке літо, о найвища весна моєї юності! Це безглуздо, але чарівно.
Ô le Surprenant Emile, ô l’été de Nice, ô suprême printemps de ma jeunesse ! C’est bête mais c’est charmant.
Безперечно, відстань у пʼятдесят років не сприяє розмові, вона завмирає. Надобраніч.
Décidément l’espace de cinquante années ne favorise pas la conversation, elle languit. Bonsoir.
Я не щаслива.
Je ne suis pas heureuse.
Примітки
«Німа з Портічі» (La Muette de Portici) — опера Обера (1828); її вистава в Брюсселі 25 серпня 1830 року дала поштовх Бельгійській революції. ↩