Вівторок, 19 серпня 1879

Покинувши Ворта й Лафер'єр, я почала одягатися в Дусе й Саварра і, відповідно, зміщанилася. Лише ці двоє великих, інші тебе просто... зрештою, якби це було не так, вони й не були б великими. Хоч скільки шукай і крутись, а доходиш до того, що вдягнена, як усі, і змушена щодня клопотатися сукнями, добирати поєднання й нудитися. Або треба ходити геть голою, або вдягатися відповідно до своєї статури, смаку, вдачі. Коли я не в цих умовах, я почуваюся незграбною, простацькою, а отже, приниженою. Що тоді стається з настроєм і розумом? Вони думають про лахи, і тоді ти дурна, знуджена і не знаєш, куди подітися.
Я цілком удовольнилася б однією сукнею, яка лишала б мій розум у спокої, а мене дратують п'ятнадцять чи двадцять лахів, що забирають мою увагу.
Отож, поспівчувайте моїй муці, що велика, запевняю вас... У мою кімнату поставили троянди, і це додає мені лютувати, поки я пишу. Сьогодні вранці я отримала з Парижа англійські вірші, де мене величають небесним видінням тощо, тощо — без підпису. Утім, мене це мало обходить. Я думаю про невідступну невдачу, якою небо переслідує мене в усьому. Я приїжджаю до Дьєппа, і ми зупиняємося в готелі «Брістоль», який, хоч і першорядний, не може рівнятися з готелем «Рояль» (де ми сьогодні ввечері вечеряли з Дзурло й да Костою), що є справжнім елегантним осердям Дьєппа. До того ж мені нема чого вдягнути. У мене лише білі сукні, заслабкі для морського бризу, які виглядали б смішно на пляжі й неможливі в дощові дні. Я нічого не передбачила, і я дуже роздратована.
Говорили про Ґамбетту, і да Коста, кажучи, що це чарівник, переказав розмову одного зі своїх друзів із чарівною, гарненькою, вишуканою панною, що ним захоплюється і яка, поки він музикував у пані де Лессепс... словом, моя історія... ні перекручена, ні переінакшена, а така, як є, що мене неабияк дивує. Да Коста познайомився з Бланом і Кассаньяком через дуель, у якій останнього обрали арбітром. Він дивується, що я захоплююся Ґамбеттою, і каже мені, що якби я захоплювалася Кассаньяком, то він би це зрозумів... Я зробила жест жаху, а він засміявся, сказавши, що цього й сподівався. Я дуже добре зіграла свою роль, і цей сердешний бразилець гадає, що, захоплюючись Ґамбеттою, я ненавиджу Кассаньяка. Він вихваляв мені... лицаря, «чоловіка такого хороброго, такого зухвалого, такого мужнього, але який стає овечкою перед своєю дружиною». Він вважає це чудовим. Я, по правді, теж. Складали протокол, і його дружина сказала, що «це все не те», ось як треба робити, і її визнали правою, Кассаньяк щось заперечив, але вона захотіла, і він поступився. Я б воліла дістати ляпаса... тобто це було б те саме... Я скупалася в морі вперше, і все це разом призводить до того, що мені дуже хотілося б мати привід поплакати. Я б воліла бути вбраною як збиральниця мідій, ніж мати міщанську сукню. Зрештою, моя натура нещаслива, я хотіла б вишуканої гармонії в усіх дрібницях життя, часто речі, що мають за елегантні й гарні, ображають мене якоюсь відсутністю мистецтва, особливої грації, чогось такого. Я хотіла б бачити свою матір елегантною, дотепною або хоча б достойною, гордою... осоружне життя, та й годі! справді, не можна так мучити людей... Дрібниці?.. усе відносне, і якщо шпилька завдає тобі стільки ж болю, скільки ніж, то що на це скажуть мудреці?
Князь Уруссов пише мені ось такого листа, [бракує]. Та я не наважуюся нічого просити.