Середа, 20 серпня 1879

Мені снилася Кассаньякова дружина — рудоволоса й гладка. Я їздила малювати на природу, мало спала, я дуже втомлена й негарна. Я вже не так гостро переживаю свій учорашній гнів, досаду й приниження, за якими йшли сльози на брудній канапі з червоного оксамиту в моїй кімнаті.
Гадаю, рік тому мене це менше зачіпало. Недарма кажуть, що бурхливі враження швидко стираються. Я вже не пам'ятаю, де я припускала, що матиму до цього добродія пристрасть, яка складатиметься поступово і буде вічною, через яку зможе пройти багато чого без... я пошукаю той уривок. Чи пам'ятаєте ви те своєрідне віщування, яке мені склав зять пані графині Кувле першого чи другого разу, як він обідав у будинку № 71 на Єлисейських Полях? Не те щоб я була переконана, що так і сталося, але мені дуже хотілося б це знати... зрештою, не думаю, що я колись зможу зазнати почуття, до якого не домішувалося б шанолюбство. Я зневажаю людей, які нічого не варті.
Нові вірші, цього разу французькою, отримані сьогодні вранці поштою.
Гадаю, всі почуття з чогось зроблені, і я не поважала б того, хто закоханий у тіло... я не зовсім ясно висловлююся... це залежить від вдачі, інколи кохають простих приватних людей, дворян чи міщан, які нічого не зробили у своєму житті і яких усе ж не можна назвати лялькою чи тілом. Прекрасна душа, розум... а що ж я сама?
Тепер люди з талантом належать до іншого роду й мають окремий престиж. Що ж до геніїв, до великих людей... про них ми говорити не будемо, бо Покійний до них не належить. Кажуть, що це хвалько на платні в Чизлгерста. Це так безглуздо! Цілком природно, що йому, який майже нічого не має, його хазяї допомагають на виборах або покривають дефіцит газети, [та це] трапляється нечасто, бо газета здебільшого окупається.
Те, що він отримує гроші на прожиток, не вельми почесно, але те, що дають на потреби Справи, — цілком звичайна річ. Кажуть також, що жінки давали йому гроші — це велика ганьба, і треба було б побачити, щоб повірити. Зрештою, його обмовляють його вороги, це цілком природно. Адже реакціонери кажуть, що Ґамбетта злодій тощо, вони називають республіканців при владі лиходіями, шахраями тощо, тощо. Це люб'язності, якими прийнято обмінюватися; зауважте, що я ставлю Ґамбетту вище за Кассаньяка: Ґамбетта зробив себе визнаним і шанованим проводирем більшості, тоді як лицар — лише гучна, блискуча й норовлива особистість; якості, які наживають чимало ворогів навіть у лавах посередніх, боязких і негарних друзів.