Четвер, 17 квітня 1879

Ви, може, гадаєте, що крига скресла, — аж ніяк.
Мої на концерті, а я пішла до Берти, сама не знаю навіщо. Уявіть собі, що ця паскуда мала нахабство написати Діні, щоб попросити її приїхати по неї, не сказавши, що сама ж її про це й просила. Це знову, як я дізналася, історії з анонімними листами, бруд, потайні витівки. Мати каже, що ми її занапастили й видали заміж; це вона зізналася в усьому своїй матері — вона покійна Йорк. Я більш ніж здогадувалася про це, я була в цьому певна.
А втім, мій візит не рахується, бо наші матусі мали ласку навідати цю самицю та її малого, та й мама ж відповідала на листи Берти, написані наступного дня після того брудного шлюбу.
Я звинувачую її за пана Жоржа, за Берту — вона була така ж слабка й така ж дурна. Усе це падає на мене. Зрештою, хай їх Бог благословить!
Я ненавиджу цю дівчину за її личину, а ще за її брудний шлюб, її брудну витівку та всю її інтриганську, мерзенну особу.
[Викреслено: в Я в чорній меланхолії. Краще померти.]