Середа, 16 квітня 1879

Застаю Берту в нас, а ввечері ми впорядковуємо книжки з Божидаром, якого я називаю йолопом, ідіотом тощо, чим він дуже задоволений.
Доволі кумедна розмова з Брезло; ми були в передпокої — вона, Сара і я. Я дала Сарі апельсин, а та запропонувала половину Брезло, кажучи їй зі сміхом: «Беріть, це від мене, а не від панни Марі», — і оскільки вона вагалася, я перестала мити пензлі й, обернувшись до неї:
— Я вам його пропоную, — сказала я з усмішкою; вона геть розгубилася, узяла апельсин і зашарілася.
— Я теж.
— Ось що означає мати апельсини, — сказала я, чистячи другий, — то візьміть же ще, панно.
— Та погляньте ж, Саро, ми обидві спалахнули рум'янцем!
— Це так по-дурному, — каже Сара!
— Ви обсипані моїми благодіяннями, — сказала я зі сміхом Брезло, простягаючи їй нову скибку.
— Ви ж бачите, що мені до вас байдуже, — каже вона мені, беручи скибку.
— Не так, як мені до вас. Але якби вам справді було до мене настільки байдуже, ви були б не такі червоні.
— Мені й до себе байдуже.
— А, ну тоді чудово.
А оскільки ставало доволі напружено, я почала дивитися на них зі сміхом.
— Я вами захоплююся!
— Мною? — спитала Брезло.
— Так, вами.
— І правильно робите.
— Аякже!
І це все.
— Ви йдете, Саро? — каже Брезло. Я знову взялася за своє прання.
— Це по-дитячому.