Вівторок, 4 березня 1879

Я їздила до пані Ґавіні, і ми вирушили разом; вона зробила кілька візитів, а я тим часом читала газети в кареті.
У неї була графиня Мюра з невісткою. Ах, так, пана Ґавіні нарешті затвердили! Усі на сьомому небі. Із запалом говорять про відʼїзд Принца, потім плачуть над небезпеками, які йому загрожують, і захоплюються його енергією. Він ні з ким не радився! І добре зробив, каже пані Ґавіні, мати ж йому, зрештою, набридала!
А ще, якщо ці добрі зулуси поласують Наполеоном, ніхто не буде надто в розпачі. Він помре — і нема партії, нема зобовʼязань, повертаєшся до цієї шельми Республіки, яка, зрештою, є сестрою Імперії... і маєш посади та почесті... Кассаньяк каже, що Революція мала двох дітей: Імперію — сина, який гідно представляє родину, і Республіку — дочку, що збилася на манівці.
До речі! Поль гасає по журналістах, щоб надрукувати щось добряче про князя Ерістова. Сьогодні він зустрів Кассаньяка, вони прогулялися разом, і він розповів йому свою справу, а велика людина схвалила, зацікавилася і в розмові зволила доручити Полеві передати вітання всім, а надто Мадемуазель.
Мадемуазель повертається з «Пале-Рояль», де сиділа за спиною тітки й сміялася з вистави. Мадемуазель отупіла, і доказ тому — що вона ходить до театрів дивитися пʼєси, їй треба забутися. Мадемуазель споганіла, Мадемуазель не вірить уже ні в себе, ні в теперішнє, ні в майбутнє, Мадемуазель сягнула вершини свого щастя, і це її втішає, бо тепер усе так чи інак зміниться. А малярство!!
Так, оскільки тиждень уже надщерблений, вона напише натюрморт.
Мадемуазель щиро бажає доброго вечора панові де Кассаньяку, якого Поль застав «отупілим, жовтим, брудним, геть занепалим — мене це навіть здивувало», і зичить йому стільки ж утіхи на цьому світі, скільки має сама. Коли вона добре думала про вищезгаданого Кассаньяка, в ній жевріла принаймні іскра життя, а тепер їй на нього начхати, і вона питає себе, що ж їй робити... Напитися чи повіситися?