❦
Понеділок, 3 березня 1879
Lundi 3 mars 1879
Я виїхала вчора опівдні. Стояла чудова погода, і я мало не пролила справжніх сліз, покидаючи цей розкішний, незрівнянний край. З вікна мені видно було сад, набережну Англійців, паризьку елегантність. З коридору я бачила вулицю де Франс з її старими італійськими халупами та провулками, з такою мальовничою грою світла й тіні.
Je suis partie hier à midi. Il faisait un temps superbe et j’ai failli verser de vraies larmes en quittant ce délicieux et incomparable pays. De ma fenêtre je voyais le jardin, la promenade des Anglais, l’élégance parisienne. Du corridor je voyais la rue de France avec ses vieilles masures italiennes et ses ruelles avec des clairs et obscurs si pittoresques.
А всі ці люди, що мене знають: «Це панна Марі», — кажуть вони, коли я проходжу. Сусідка навпроти привела мені мою хрещеницю Александрину, малій вісімнадцять місяців. Дата пояснює імʼя? Цей шахрай Олександр не лишив мені й на два су поезії. Наскільки ж люди Ніцци змусили мене страждати, настільки я обожнюю її будинки та вулиці. Це ж усе-таки мій край. Та я приречена звідусіль іти геть. Тепер мені хотілося б покинути Париж, розум мій блукає, я почуваюся загубленою. Я вже нічого не чекаю; я вже ні на що не сподіваюся. Я — зневірена й упокорена. Я думаю, думаю, шукаю і, нічого не знаходячи, зітхаю одним із тих зітхань, після яких на грудях ще важче, ніж було... Ну ж бо, що зробили б ви на моєму місці?
Et tous ces gens qui me connaissent: c’est Mlle Marie disent-ils quand je passe. La voisine d’en face m’a amené ma filleule Alexandrine, la petite a dix huit mois. La date explique le nom ? Ce gueux d’Alexandre ne m’a pas laissé pour deux sous de poésie. Autant les gens de Nice m’ont fait souffrir autant j’adore ses maisons et ses rues. C’est mon pays après tout. Mais je suis condamnée à m’en aller de partout. Je voudrais à présent quitter Paris, j’ai l’esprit égaré et me sens perdue. Je n’attends plus rien; je n’espère plus rien. Je suis une désespérée résignée. Je pense, je pense, je cherche et ne trouvant rien je pousse un de ces soupirs qui me font plus oppressée qu’avant... Voyons qu’auriez-vous fait à ma place ?
Ані найменшого проблиску! А ще... бридко й прикро це казати, але та юність, коли дівчина танцює й веселиться, для мене минула. Мені двадцять років. Від вісімнадцяти до двадцяти — два роки. І найжахливіше те, що щовечора я повертаюся до цієї книги, і щовечора нічого не змінюється, хіба що додається ще один день. І тоді, аби стримати сльози, я дихаю, як ті актриси, що вдають велике хвилювання, — і це безглуздо й гірко.
Pas la moindre lueur ! Et puis... c’est laid et désagréable à dire mais la jeunesse pendant laquelle la jeune fille danse et s’amuse est passée pour moi. J’ai vingt ans. De dix-huit à vingt ans, deux années. Et ce qu’il y a d’horrible c’est que chaque soir je reviens à ce livre et que chaque soir il n’y a rien de changé sauf qu’il y a un jour de plus. Et alors pour refouler les larmes je respire comme les actrices qui simulent une grande émotion et puis c’est absurde et navrant.
Тепер, коли я в цьому безжальному Парижі, мені здається, що я недостатньо надивилася на море, мені хотілося б побачити його знову.
Maintenant que je suis dans cet impitoyable Paris il me semble que je n’ai pas assez regardé la mer, je voudrais la revoir.
Знаєте, ту бідолашну Багатель, що її переїхали в Спа й вона так чудесно одужала, — я привезла її з собою. Лишити її там саму-самісіньку було б нещадно.
Vous savez, cette pauvre Bagatelle écrasée à Spa et guérie si miraculeusement, je l’ai ramenée avec moi. C’est être sans pitié que de la laisser là toute seule.
Ви ніколи не уявите собі, яка добра, віддана й прихильна ця тваринка. Вона мене не покидає, завжди вмощується під моїм стільцем і ховається з таким смиренним, благальним виразом, коли тітка приходить рятувати свої килими.
Vous ne vous imaginerez jamais la bonté, la fidélité et l’attachement de cette bête. Elle ne me quitte pas et se met toujours sous ma chaise et se cache avec une figure si humble et si suppliante quand ma tante vient pour protéger les tapis.
Як же я ненавиджу тих, хто прирік мене на таке існування!!
Comme je les déteste ceux qui m’ont fait cette existence là !!