Пʼятниця, 28 лютого 1879

Мені наснилося, що Кассаньяк, прийшовши до нас із візитом, згорів увесь дотла, як карнавальне опудало минулого вівторка. Я була геть розгублена й не знала, як приховати, що він приходив, аби не подумали, ніби ми його знищили.
Уявіть собі, сьогодні вранці Поль отримав листа від панни Ерістової, де вона обсипає його всілякою лайкою. Якби я написала щось подібне, то хіба ж не шматували б мене в моєму доброму місті Ніцці?
Ось наша відповідь на цей лист, продиктований Тютчевою.
Панно, Я глибоко й щиро засмучений, що вас примусили написати лист, який ви мені написали. Але водночас я тішуся з цього, бо він дає мені змогу довести вам, що я порядна людина. Цей лист у руках когось іншого, можливо, тяжко скомпрометував би вас, попри ваш священний титул сироти. Що ж до успіхів, яких я міг досягти завдяки своїй «пиці», як ви з такою чарівною оригінальністю висловлюєтеся, то я надто вас поважаю, щоб їх перелічувати.
Прийміть, панно, вираз моєї найглибшої поваги й шанування, яке маю честь скласти до ваших ніг.
Поль Башкирцев
Цей лист нам повернули.
Приходить Біховець, і ми розповідаємо йому про справу, а тоді розповідає він... мої передбачення справдилися. Тютчева цілий день у консула, і вони разом ходять до прокурора та до всіх чортів пекла..
Тоді ми пишемо консулові. Поль охоче пішов би до нього, але оскільки Паттон знав його ще дитиною і неодмінно говорив би з ним звисока, вийшла б іще одна історія, іншого штибу. Біховець порадив написати:
Пане консуле, Вам, певно, відома справа, що сталася в мене з князем К. Ерістовим.
Я мав особисті претензії до пана Ерістова і словесно образив його на трибуні Префектури минулого вівторка.
Примітка упорядників
[У рукописі бракує с. 96–98]
Ми вечеряли в «London House» із Біховцем, а потім ідемо до Французького театру, де вчорашня публіка, увесь подорожній Париж. Я ховаюся за Діну, почуваюся негарною. Я дуже втомлена, і в мене гарячка, бо, гадаю, це й є гарячка, коли цілий день мерзнеш і почуваєшся зовсім кволою. Поль написав Скотті й Де Пʼєрʼєрові, просячи їх прийти до нього. Де Перʼєр ще нічого не відповів, може, ще не повернувся додому; а Скотті вибачився, написавши, що йому дуже прикро, що він не може прийти до нього і що пояснить чому. Я не зовсім розумію. Поль кілька разів запевняв мене, що ці панове були дуже любʼязні й охоче погодилися допомогти йому, якщо буде потреба. А тепер. Як бути і що робити? У мене опускаються руки. Якби це була я, я б оббігала все, а потім побачила б, зрозуміла, поговорила. Але ж це Поль! Він зумів почати й більше нічого не вміє. Тепер, коли він у це вплутався, треба доводити справу до кінця, і я роблю для цього все на світі. Та бідолашний хлопець зовсім занепав духом.