Четвер, 27 лютого 1879

У «London House» Поль бачив Де Перʼєра й графа Скотті, які порадили йому написати листа. Бо ось у чому річ. Якби нічого не діялося, ми б поїхали, і Ерістов мав би привід сказати, що Поль образив його, а потім утік. Тож Поль придумав послати до нього когось переказати, що він мешкає в готелі «дю Парк» і лишається в Ніцці до суботи. Ці панове цієї ідеї не схвалили й обрали лист, ось він — і складений він, на жаль, мною.
Пане, Я вже деякий час шукав вас, щоб вимагати сатисфакції за ницість, яку ви вчинили, викравши лист, написаний мною, і витлумачивши його в огидний спосіб. Приїхавши минулого січня до Ніцци з єдиною метою зустріти вас, я не мав цього щастя — так старанно ви ховалися. Лише минулого вівторка під прикриттям доміно я мав приємність наблизитися до вас і, знявши маску просто на трибуні Префектури, ображав вас чверть години. Схоже, пане, ви досі не вважаєте себе достатньо ображеним, тож маю честь пояснити вам, що своїми словами я дав вам моральний ляпас.
Сподіваюся, пане, що ви не поставите мене перед жорстокою необхідністю дати вам ляпаса більш матеріального. Не приховуватиму, що відчуваю найбільшу відразу до рукоприкладства, хоча лише до нього ви, здається, й чутливі.
Чекатиму до завтра, до десятої години.
На цей лист Ерістов відповів, що поліцію буде повідомлено.
Що ви на це скажете?
Тож ми поїхали, Поль і я, до головного комісара; я лишилася у фіакрі, а Поль пішов до нього, і цей добродій пообіцяв повідомити нас, якщо щось буде.
Я боюся одного: боюся, що Тютчеви, чіпляючись за спогади про пана Жоржа, захочуть виставити Поля наступником цього проклятого чоловіка і вигадають, ніби він хоче дати ляпаса чи побити жінку, як учинив із Толстою цей мерзотний Жорж.
Мама нездужає, Ґотьє не прийде. Тож ідемо з Діною, Полем, і Дурасов теж іде. Другий вечір Патті. «Фауст». Що ж... я захоплювалася, але не відчула ні насолоди, ні зворушення. Поль удавав героя, не знаючи й не передбачаючи, куди ці боягузи повернуть справу. Я ж була елегантна, але втомлена й негарна.
До ложі завітав Маркуар, потім Барнола. Левін, що сидів у Маркуара (поруч із нами), заговорив до мене, тож я мусила йому відповісти. На виході я знову страждала, дивлячись на всіх цих людей, які знають одне одного, які веселі й безтурботні.