❦
Середа, 29 січня 1879
Mercredi, 29 janvier 1879
Цілий день я думаю про синє море, білі вітрила, небо, сповнене світла...
Toute la journée je pense à une mer bleue, des voiles blanches, un ciel tout de lumière...
Примітка упорядників
[Низ сторінки порожній]
[Bas de page blanc]
Повертаючись з майстерні, застаю Потєхіна. Цей старий гриб каже, що за тиждень їде до Рима, і, говорячи, згадує Каторбінського, мого вчителя, та інших... А я мало не млію перед цією перспективою сонця, старого мармуру серед зелені; руїни і статуї, церкви. Кампанья!1
En rentrant de l’atelier je trouve Potechine. Ce vieux champignon dit que dans une semaine il va à Rome et tout en causant nomme Katorbinsky mon professeur et d’autres... Et moi je me sens pâmer devant cette perspective de soleil, de vieux marbres dans la verdure; Ruines et satues, églises. La campagna !
Ця пустеля — так, але я обожнюю цю пустелю, і, слава Богу, є й інші, хто теж її обожнює. Ця божественна, мистецька атмосфера. Це світло, від думки про яке мені хочеться плакати з люті, що я тут. Я знаю там малярів!
Ce désert, oui mais je l’adore ce désert et il y en a Dieu Merci d’autres qui l’adorent aussi. Cette atmosphère divine, artisitque. Cette lumière qui quand j’y pense me fait pleurer de rage d’être ici. Je connais des peintres là-bas !
Є три категорії людей. Перші все це люблять, вони митці й не вважають, що Кампанья — жахлива пустеля, холодна взимку й пекуча влітку. Див. низ сторінки 35
Il y a trois catégories de gens. Les premiers aiment tout cela, sont artistes et ne trouvent pas que la Campagne soit un affreux désert froid l’hiver et brûlant l’été. Voir bas de page 35
Другі не розуміють інших і не відчувають краси, але не наважуються в цьому зізнатися й силкуються здаватися такими, як перші. Ці мені не надто неприємні, бо розуміють, що вони голі, і хочуть прикритися. І нарешті треті, такі самі, як другі, але без цього доброго почуття. І саме їх я ненавиджу, бо вони паплюжать і студять. Самі нічого не відчуваючи й нічого не розуміючи, вони твердять, що все це дурниці, і валяються — лихі, злостиві й огидні — просто на сонці.
Les seconds qui ne comprennent pas les autres et ne sentent pas les beautés mais qui n’osent pas l’avouer et tachent de paraître comme les premiers. Ceux-ci ne me déplaisent pas trop parce qu’ils comprennent qu’ils sont nus et désirent se couvrir. Les troisièmes enfin qui sont comme les seconds moins ce bon sentiment. Et ce sont ceux-là que j’exècre parce qu’ils dénigrent et glacent. Ne sentant et ne comprenant rien eux- mêmes ils affirment que ce sont des bêtises et se vautrent mauvais, méchants et dégoûtants en plein soleil.
І тут., тут — Париж.
Et ici., ici c’est Paris.
Примітки
Марі пише італійською: «La campagna» — римська Кампанья, безлюдні околиці Рима, всіяні стародавніми руїнами; улюблений мотив пейзажистів. ↩