Вівторок, 14 січня 1879

Я не могла прокинутися аж до пів на дванадцяту після цього чування. Конкурс судили цього ранку всі троє майстрів у повному складі — Лефевр, Робер-Флері й Буланже. До майстерні я прийшла лише о першій, щоб дізнатися чудовий результат. Цього разу змагалися й старші учениці, і перші слова, які мені сказали, коли я ввійшла:
— Ну ж бо, панно Марі, ходіть же по свою медаль!
І справді, мій малюнок був пришпилений до стіни шпилькою й мав напис: ПРИЗ. Цього разу я радше очікувала б, що мені на голову звалиться гора.
Ви мусите добре зрозуміти значення й справжній сенс конкурсів. Як і всі конкурси, ці корисні, але нагороди не завжди підсумовують хист і здібності людини. Бо безперечно, що Брезло, наприклад, чию картину поставили пʼятою, в усьому вища за Банґ, яка перша після медалі. Банґ іде тихо й надійно, її робота — добра й чесна столярка, але її завжди добре оцінюють, бо на жіночу роботу загалом боляче дивитися через її млявість і примхливість, якщо тільки вона не зовсім елементарна.
Натурником був хлопець років вісімнадцяти-двадцяти, як дві краплі води схожий і формами, і кольором на котячу голову, зроблену з каструлі, чи на каструлю у формі котячої голови. Брезло писала роботи, які легко здобули б медаль, але цього разу їй не вдалося. До того ж унизу найбільше цінують не виконання і не чарівність (певна річ, чарівність не має нічого спільного з навчанням: вона або є у вас, або її немає, а виконання — лише доповнення до інших, серйозніших якостей), а насамперед правильність, енергію і відчуття правди. Труднощів не враховують, і слушно; тож посередній живопис іде після доброго малюнка. Зрештою, що ми тут робимо? Ми вчимося, і саме з цього погляду оцінюють ці голови. Моя — зухвала понад усяку міру. Ці панове нас зневажають і задоволені лише тоді, коли натрапляють на сильну, навіть брутальну манеру, бо ця вада в жінок надзвичайно рідкісна.
«Це робота хлопця», — сказали про мене. «У ній є нерв; це правда життя».
— Я ж тобі казав, що в нас там, нагорі, є одна завзята дівиця, — сказав Робер-Флері Лефевру.
— Медаль ваша, панно, — сказав мені Жюліан, — і ви здобули її з успіхом; ці панове не вагалися.
Я звеліла подати пунш, як заведено внизу, і покликали Жюліана. Мене вітали, бо багато хто уявляє, ніби я досягла вершини своїх амбіцій і вони нарешті мене позбудуться. Віік, яка здобула медаль на передостанньому конкурсі, — восьма. Але я втішаю її, повторюючи їй таку слушну фразу Александра Дюма — зрештою, щонайточніше визначення таких речей, — що погана пʼєса ще не доводить, що в тебе немає таланту, тоді як добра доводить, що він є. Геній може зробити погану річ, але дурень не може зробити доброї.

Примітки

В оригіналі італійською: «piano e sano» (за приказкою Chi va piano va sano, «тихіше їдеш — далі будеш»). ↩