Середа, 14 серпня 1878

Кубе їдуть до Вісбадена, і я прошу їх відправити звідти таку записку, по-німецьки.
Відповідь.
Голубки не водяться з гусьми. Обожнювана Голубка.
А тепер... це безумство, більше ніж безумство. Шварц ніколи не міг написати такої вульгарної речі — автор видає себе тим, як напівросійськи написано моє імʼя. Це якийсь бридкий єврей, підступний і відразливий на вигляд, що вчить російську! На щастя, слово відповідь пояснить їм, що це лише відповідь...
Та однаково — як мало мені щастить у всьому... Не здогадатися вчора!... Та ж бо все ясно, як день... Щоб Шварц написав таке! Ото вигадка... тоді як ця б (в) російська, і це «а» наприкінці прізвища, і той єврей, що цілий день тримає в руках російську граматику.
Воістину — це прикро.
Кубе повертаються ввечері з графом і графинею Канкрін; графиня — двоюрідна сестра пані Кубе.
Сідаємо вечеряти. Урусов, пані Абаза, Дурасов... але спочатку скажу: вдень Дурасов приходить розповісти, що побалакав із Ґансами і вони хочуть, щоб їх представили, і т. д. і т. п. Того вечора, розмовляючи з нашими, я підсміювалася з нього й нарікала, що закатована його ваганнями. Дурасов розпалюється й обіцяє їх представити... вони приходять близько десятої; він іде їм назустріч і, обмінявшись кількома словами, каже, що представить їх. «О! ні, дякую», — відповідає Шварц. Пані Абаза йде захоплена. Пан Кубе наче під холодний душ потрапив... Я нічого не чула — Дурасов переказав ці слова. У Росії за такі речі дають ляпаси... у Зодені — отримую їх я... та, власне, мало не всюди... перед паном і пані Канкрін. Невже я завжди буду навіженою?! Довіритися такому дурневі, як Дурасов, і зайти в цьому жарті справді надто далеко... Хіба Господь Бог не дає мені хоч трохи розуму, якщо вже не дає нічого іншого?
Я холодно ставлюся до таких сердег, як Шенк, які цього навіть не заслуговують, — а з іншого боку... ні, ось у чому справа. Я жартую дотепно, але ніколи не вмію зупинитися вчасно: найчудовіша комедія в мене закінчується чимось образливим. Треба, проте, бути обережнішою, стримуватися — або йти вішатися чи замикатися в божевільні. Я розважаю інших, але для себе я — ганьба. Бідолашний Дурасов негайно побіг до Ґансів сказати, що дуже шкодує про цю пригоду — він же хотів як краще, — на що принци відповіли, що нічого особливого, і назвали причиною своєї відмови мій близький відʼїзд і присутність Кубе...
Тепер... я відчуваю одне з тих огидних вражень, які, на жаль, так добре знаю! А треба ж якось улаштуватися так, щоб більше не доводилося записувати таких... мерзенних речей... Усе йшло добре, я розважалася як божевільна — і яка розвʼязка... мій імператоре!
Тепер лишається тільки одне... залишитися до суботи, а завтра ж...
Хай йому біс! Чорт забирай, яке безумство. Яка огидна річ!... Я більше не хочу казати Боже мій щоразу, як кличу Його на допомогу. Він являє Себе так милостиво й так ласкаво, що я дам Йому спокій. От побачите: я наговорила Йому зухвалостей — і Він тут як тут, щоб мене покарати, тоді як Його ніколи ніде немає, щоб мені допомогти чи мене захистити. Я ніколи не стану атеїсткою через науку — я не досить учена для цього, — але стану атеїсткою просто тому, що ніколи не знаходила захисту, попри сльози, молитви, заклики, нескінченні благання; я знаходила тільки жахливий фатум, удари якого сипалися на мене з усіх боків. І цей Бог, який ховається, коли треба вирвати мене з найстрашніших мук душі, зʼявиться грізний і незаперечний, щоб розчавити мене якоюсь катастрофою, бо я дозволяю собі ці богохульства.
Я не хотіла їх писати, але, їй-богу... краще вже писати те, що думаєш!
Бог, безперечно, є, якийсь... Бог — це Природа, це Всесвіт, але не Верховна Істота, яка пильнує нас, яка нас чує... і вся ця міфологія Діви, Святих і Христа, якого бачили воскреслим лише дванадцятеро його апостолів, яким тільки й треба було вигадати цю появу... Не дивуйтеся, що чуєте ці жахіття з приводу Ґансів... Ґанси — це крапля, що переповнила чашу. Щоразу, як я призивала цього Бога Милосердя, цього Бога Доброти, мене обманювали, принижували, засмучували! Чи попрошу я в нього якусь дрібницю, чи... щось найважливіше — я певна, що нічого не отримаю...
навпаки.
Чи простою я навколішки годинами, благаючи його зробити так, щоб... щоб мене покохав чоловік, чоловік, якого я обожнюю і заради якого обіцяю тому самому Богові присвятити своє життя, пожертвувати всіма своїми примхами, бути зразковою дружиною й жити лише для того, щоб робити добро, — чи молитимуся, щоб зоденські води мене вилікували, або щоб... Шварца мені представили, — це все одно. Відколи я попросила його оберігати моє малювання, я почала погано малювати. Ніколи не забуду своєї молитви в Сорренто й того, як милосердно Він її вислухав... і так завжди! і в усьому! Якщо мені колись і випадала якась приємність чи радість, то лише тому, що я не встигла чи не здогадалася сказати про неї моєму Богові...
А тепер Він зʼявиться, щоб покарати мене за те, що я кажу; і, розчавлена, знищена, побита, я впаду навколішки, проголошу, що він існує, і проклинатиму свої богохульства! Так, кажуть, що він існує, але мені він робив лише зло... Та я й була божевільна, я сприйняла його всерйоз, як Кассаньяка! Треба ходити до церкви, читати молитви — і все. Тоді віриш у Бога... А я з ним розмовляла, розповідала йому свої печалі, зробила його своїм другом, своїм батьком, своїм... Богом, я зверталася до нього з усім... Тепер я робитиму, як інші, які проте побожні й добрі люди.
Отже... у мене вже навіть немає мого Бога, щоб мене втішити...
Позавчора я посковзнулася на своєму зеленому полотні й упала посеред вітальні... отже, зі мною мало щось статися... дурні ці забобони, але вони завжди справджуються; я б вірила в Бога, якби він являв себе хоч наполовину так само.
Пізно... треба йти спати, але спершу я помолюся, проситиму простити мені мої нечестиві слова цього вечора... благатиму Його повернути мене на добрий шлях, забрати від мене ці сумніви... Хай він не буде до мене добрим, бо я цього не заслуговую, але хай принаймні зробить так, щоб я знову довіряла, щоб я була християнкою.

Примітки

Гра слів: «голубки» (colombes) — витончені; «гуси» (oies) — грубі (нім. Gans — «гуска»). ↩
Неназваний гість у Зодені, курорті в Таунусі, де Марі лікувалася. Вона підозрює його в анонімному листі лише через напівросійське написання свого імені, і наступними днями він стає кошмаром для всього їхнього товариства (082/1878-08-16). Ворожість до гостей-євреїв на німецьких курортах задокументована приблизно від 1870 року. ↩