Четвер, 15 серпня 1878

Я християнка — на жаль!
Я зробила, чого хотіла: зустріла Шварца й підступила до нього. «Пане, — кажу, — учора сталося прикре непорозуміння; пан Дурасов хотів вас представити, думаючи зробити як краще; ви не захотіли. А я прийшла сказати вам, що якби пан Дурасов порадився зі мною — не захотіла б я. Між росіянами ми знайомимося, але з чужоземцями — інша річ. Я не маю ані найменшого бажання з вами знайомитися. І коли наступного разу будете розмовляти з дамою — раджу зняти капелюха.»
Вигляд у нього був украй розлючений — ці бридкі короткозорі очі, що здаються такими красивими за синіми скельцями, — я їх добре роздивилася, і ці худі щоки, і ця хвороблива шкіра. Кілька разів він переривав, щоб сказати, що це провина пана Дурасова, що «в нас теж не заведено», що не хотів нас турбувати тощо.
Потім, поки я пила чай із рештою, вони покликали Дурасова й сказали йому в грубих виразах, що якщо я ще скажу їм якісь зухвалості — вони помстяться. Дурасов прийшов переповісти мені це. Словом, це просто-напросто скандал. І треба ж було вигадати, ніби обмежений німець — це розумний француз. Мене все це так вибило з рівноваги, що я тремчу від гніву й сорому... я ж казала вам, що Господь Бог прийде мені на допомогу, щоб покарати мене...
Дурасов піде розказувати всім і всюди. Я хотіла б бути Бог знає де...
Дурасов поїхав о третій; бідолаха щасливо врятувався — ще трохи, і вийшла б історія.
Нарешті! Я розповіла пані Абазі, що я заявила Шварцові, і вона каже, що це дуже добре, бо вчора вона поїхала під враженням того ні, дякую, яке вимагало помсти. Бідолашна жінка, я таки зовсім божевільна. Я щойно написала Денгофу щось на кшталт цього. Ось, утім, чернетка.
Переписаний листLettre de Marie à un comte, ami de la famille, Soden, 15 août 1878
Зоден 15 серпня 1878 Любий графе, Почну з того, що я в Зодені з тіткою, бо маму затримує в Парижі тяжкий стан здоровʼя мого дідуся. Чи не могли б ви сказати мені, хто такий цей принц Огюст де Гогенголе-Ерінґен? Ось, утім, у чому річ. Один наш друг познайомився з ним, і нещодавно, коли все наше товариство, досить численне й чарівне, зібралося, наш друг захотів представити нам пана де Гогенголе, а той сказав досить голосно, щоб усі ми почули: Ні, дякую. Признаюся, це мене дуже вразило, і, ставши на бік усіх наших дам, я по дурості сказала йому, що якби запитали мене, то це я не захотіла б із ним знайомитися. Можливо, я була неправа, але визнайте й ви, що пан був досить-таки грубий, тим паче що наступного дня він пішов розповідати, ніби я наговорила йому зухвалостей, не будучи з ним знайомою, і без причини (через що мене мають за божевільну), і що він помститься. Одна стара петербурзька княгиня, яку ви добре знаєте, сказала, що вигляд у нього дурний, не знаючи, що він розуміє по-російськи; а я намалювала на нього карикатуру, — але, щиро кажучи, це не такі вже тяжкі образи, щоб так розлютитися, як розлютився він. Доводиться припустити, що або він божевільний, або тут замішана третя особа. Я отримую дивовижні листи, які, хоч і не підписані, вочевидь написані ним. Хтозна, чи не забавляється якийсь дурень, пишучи йому листи нібито від мене або від когось із нашого товариства? У будь-якому разі мені дуже прикро, що я вплуталася в усе це, тим паче що моє зауваження не виправить цього пана, якщо він погано вихований або обмежений від природи. Не знаю, де вас застане мій лист, але, знаючи, що ви завжди наш великий друг, я подумала про вас, щоб довідатися щось про цього пана, який усюди лихословить про мене через те, що ми трохи з нього посміялися, а він дуже хворий і тому дуже злий. Відповідайте мені швидше й дайте про себе звістку на адресу: Зоден, курзал. До побачення. Мої щирі дружні почуття. Марі Башкирцева
Мені соромно перед цими росіянами, які знають нас зовсім мало і складуть про мене дивне уявлення, якщо їм розкажуть, що я ходила говорити з цим паном. Будь воно все прокляте!
Дідусь при смерті... здається, ми поїдемо просто до Парижа.
Я дуже люблю Розалі, але збираюся її позбутися. Вона бачила, як я розмовляла з принцом, — точнісінько як колись бачила мене біля Акваріума в Неаполі, — і весь курзал мене бачив. Зоден скінчився, як і все інше. І подумати лишень: якби Дурасов був менш дурний і не розповів мені про свою останню зустріч із Ґансами, я була б майже задоволена.
Я дала Селін тридцять марок і сказала їй, що більше не хочу отримувати анонімних листів, бо знаю, звідки вони беруться, і що вже попросила чорного принца припинити цей жарт. Те саме — Розалі, яка пішла й сказала єврею:
— Ах! ха, пане, мадемуазель більше не отримуватиме анонімних листів.
— А чому?
— Бо вона сама сказала принцові, що знає, що це від нього, і серйозно просить його припинити.
Те саме — Кубе й Канкріним, з якими ми обідаємо, вечеряємо і з якими щойно попрощалися: з першими — ніжно, з другими — любʼязно.
Пані Канкрін — уроджена Грейг, її батько — міністр фінансів, чим ми пишаємося, але наша матуся була танцівницею, і ось за яких обставин відбувся шлюб. Імператор любив заскочувати своїх міністрів зненацька; одного разу, коли він увійшов до пана Грейга, той працював за своїм столом, а поруч із ним якась дама вишивала; Імператор підійшов до дами й поцілував їй руку, і щойно він пішов, пан Грейг звелів запрягати карету й попросив даму сісти в неї, сказавши: Їдьмо до церкви, моя люба: Його Величність, поцілувавши вам руку, вважав вас пані Грейг, отже, ви мусите стати нею насправді. Урасов — найлюбʼязніша людина на світі, він, можливо, зможе мені прислужитися... якби захотів, він міг би все. Я забула сказати, що коли Імператор поцілував руку супутниці міністра, вони вже були щасливі й мали багато дітей. навскоси Тоді він ще не був міністром фінансів.
Мене досі жахає ця історія з Ґансами, присоромлений вигляд тітоньки мені огидний... я ж вам казала: днями я впала — це дуже погана прикмета. Зоден був чарівним гніздечком, де я бачила більше людей, ніж у Парижі, і звідки могла поїхати, забравши з собою чистий спогад... і за одну мить усе зіпсовано, затьмарено, забруднено! Картина, над якою працюєш шість тижнів, а тобі заляпують її чорнилом, коли вона вже готова.
Мене жахає те, що я написала вчора про Бога.
Мені трохи краще, але мені дуже прикро, що я зіпсувала Зоден. Після цього я буду в Емсі дуже розсудлива... якщо бідному дідусеві покращає.
Зоден, Шварц і Ґанс були трьома словами, які мене смішили... тепер вони викликають у мене лише огиду.

Примітки

Принц, з яким сперечалася Марі, — Авґуст Карл принц цу Гогенлое-Ерінґен (1854–1884), син Гуго, 4-го князя Гогенлое-Ерінґен і герцога Уєста; помер неодруженим у Сан-Ремо 27 січня 1884 року (thepeerage.com). Його молодший брат Ганс (нар. 1858) — той, кого Марі прозвала «Gans» (покажчик Mon Journal, т. 12: «Hohenlohe-Oeringen (Hans) [Ganz]»). ↩