❦
Пʼятниця, 2 серпня 1878
Vendredi, 2 août 1878
Про це ще говорять у Зодені, розповідатимуть приїжджим наступного сезону.
On en parle encore à Soden, on le racontera aux étrangers de la saison prochaine.
Я приготувалася бути доброзичливою і не глузувати, — і ось, зовсім мимоволі, я була зухвала... до розпачу... і оскільки з добрим наміром я іноді поглядала праворуч, але одразу ж, схаменувшись, відверталася і знову кидала кілька тих насмішок, які мене так втомлюють і так розважають наше товариство, — тож здавалося, ніби я сміюся зі своїх сусідів... тим паче що ми справді ними переймалися.
Je m’étais préparée à être bienveillante et à ne pas railler, eh, bien tout à fait malgré moi j’ai été d’une insolence... désespérante... et comme avec une intention bienveillante, je regardais quelquefois à droite mais me reprenant aussitôt je me détournais et lançais encore quelques unes de ces moqueries qui me fatiguent tant et qui amusent notre monde, de sorte que j’avais l’air de rire de mes voisins... d’autant plus que nous nous en occupions.
Вранці я гуляла, а після обіду, побачивши, що принци виходять, вийшла й я, і ми кружляли одне довкола одного аж до появи тієї німкені, якій вдалося познайомитися з обома скарбами. Мабуть, кокотка. Хай там як, мене це викрадення ніби зачепило, і тепер я лишилася без балансира до завтрашньої першої години дня, бо в Зодені обідають о першій. І все це через слово покоївки: якби мені цього не сказали, я переймалася б ними не більше, ніж Дурасовим.
Je me suis promenée le matin et après dîner voyant sortir les princes je suis sortie et nous avons tourné les uns autour des autres jusqu’à l’arrivée de la femme allemande qui est parvenue à faire la connaissance des deux trésors. Ce doit être une cocotte. Quoiqu’il en soit j’ai été comme vexée de cet enlèvement et maintenant me voilà sans balancier jusqu’à demain une heure de l’après-midi, car à Soden on dîne à une heure. Et tout cela pour un mot de femme de chambre, si on ne m’avait pas dit cela je ne m’en occuperais pas plus que de Dourassoff.
Антонські вже знають про це від покоївки Селіни і сказали мені, що зі мною хочуть заговорити, але не наважуються.
Les Antonsky savent déjà cela par la femme de chambre Céline et m’ont dit que l’on avait envie de me parler mais que l’on n’osait pas.
Яка дурниця.
Est-ce bête.
Ви читали цю нову пісню Мультедо! Вірші, жахливі вірші. Цей чоловік божевільний.
Avez-vous lu cette nouvelle chanson de Multedo ! Des vers, d’affreux vers. Cet homme est fou.
Переписаний лист · Poème dʼA. Multedo à Marie, «Dona Juana», [31 juillet 1878][Середа, 31 липня] Дона Жуана Ваш вік безжальний — ось що вас виправдовує, Але жорстока гра та, що вас забавляє... Дитино, ви не знаєте ні кохання, ні болю, Ні ран, які може завдати шип квітки, Ні нездоланних чарів цих чарівних вуст, З яких ви видобуваєте пʼянкі ноти. Коралевий фонтан з діамантовими струменями! І ви не можете вгадати тих мук, Які вам заманеться завдати раптовою примхою, Щоб я спокутував мить блаженства, Коли, перестаючи співати, глузливим поглядом І гострим своїм сміхом ви пронизуєте мені серце. Порадник Фауста змішував спів зі сміхом, І ти теж глузував, віроломний чоловіку Ельвіри, Коли ніжно зітхав свою пісню, А твої пальці змушували інструмент глумливо хихотіти. Не робіть, як вони, цього жахливого змішання. Вони були демонами — а ви ангел... Ви, певно, страждаєте, коли бачите страждання, Особливо коли ваша рука не може допомогти, Не глумуйтеся зі сліз, які викликають ваші чари. Подивіться: біля ваших ніг ллються мої сльози. Розвійте мої печалі. Вам досить одного слова. Але якщо вас нічого не зворушує... Що ж! Тоді смійтеся!
[Mercredi 31 juillet] Dona Juana Votre âge est sans pitié c’est ce qui vous excuse, Mais c’est un jeu cruel celui qui vous amuse... Enfant, vous ignorez l’amour et la douleur, Les maux que peut causer l’épine d’une fleur, L’irrésistible attrait de ces lèvres charmantes D’où vous faites jaillir des notes enivrantes. Fontaine de corail aux jets de diamants ! Et vous ne pouvez pas deviner les tourments Qu’il vous plaît d’imposer par un soudain caprice Pour me faire expier un instant de délice, Quand cessant de chanter, par un regard moqueur Et votre rire aigu vous me percez le cœur. Le conseiller de Faust mêlait le chant au rire, Et tu raillais aussi, perfide époux d’Elvire, Lorsque tu soupirais ta chanson tendrement Et que tes doigts faisaient ricaner l’instrument. Ne faites pas, comme eux, cet horrible mélange. Ils étaient les démons, et vous êtes un ange... Sans doute vous souffrez si vous voyez souffrir, Surtout quand votre main ne peut pas secourir, N’insultez pas aux pleurs que font verser vos charmes. A vos pieds regardez se répandre mes larmes Dissipez mes chagrins. D’un mot vous le pouvez. Mais si rien ne vous touche... Eh bien ! Alors riez !
Коли всі розійшлись, я захотіла написати, що закохана в Чорного Принца... не серйозно, а лише щоб довести, що я вітрогонка... До того ж, оскільки двоє німців нетямляться від мене, мені цілком можна закохатись у третього. Приїхала його сестра, дружина принца Рейсського. Це мені прикро: він більше не прийде обідати.
Lorsque tout le monde s’en fut de chez nous j’eus envie d’écrire que je suis amoureuse du Prince noir... pas sérieusement, mais seulement pour prouver que je suis volage... D’aileurs comme il y a deux allemands qui sont fous de moi il m’est bien permis de devenir amoureuse d’un troisième. Sa sœur mariée au prince Reuss est arrivée. Cela me contrarie, il ne viendra plus dîner.
Кажуть, що очі в нього не чорні, а блакитні... Можливо; хай там як, вони чудові.
On dit qu’il n’a pas les yeux noirs mais bleus... C’est possible dans tous les cas ils sont superbes.
Коли загубився Пінчо, я цілу добу не дозволяла його шукати, а якби почали шукати відразу, його, може, й знайшли б. Я сердилася, коли заходила мова про пошуки, і дозволила їх лише наступного дня... не можу вам сказати чому; це зовсім безглузде почуття, яке так само керувало мною і в справі Кассаньяка... якби я відразу шукала Пінчо, він був би зі мною... Якби я схвилювалася від перших же слів Блана, Кассаньяк не був би втрачений...
Quand Pincio a été perdu, je n’ai pas voulu qu’on le cherche pendant vingt-quatre heures, et si on l’avait cherché de suite on l’aurait peut-être retrouvé. Je me mettais en colère quand on parlait de faire des recherches et je ne les ai autorisées que le lendemain... je ne saurais vous dire pourquoi, c’est un sentiment tout à fait absurde qui m’a menée ainsi dans l’affaire Cassagnac... si j’avais cherché Pincio de suite il serait avec moi... Si je m’étais émue aux premiers mots de Blanc, Cassagnac ne serait pas perdu...
Ось від чого мені тепло на серці й мороз по спині; ба більше, це змушує мене сказати, що я маю дві унції ніжності до Авґуста... імʼя починається на «А» — це вже знак...
Voilà ce que me donne chaud au cœur et froid dans le dos, au surplus cela me fait dire que j’ai deux onces de tendresse pour Auguste... le nom commence par un A, c’est déjà un signe...
Одіффре, Антонеллі, Олександр, Альфред... знак не того, що я в нього закохана, а того, що я можу мати з ним справу. Бо... Альфреда я ненавиджу настільки, що не торкаюся його листів, не обгорнувши пальців хусткою. Вірші, пісні.
Audiffret, Antonelli, Alexandre, Alfred... un signe non que j’en sois amoureuse mais que je puis avoir affaire à lui. Car... Alfred je l’exécre au point que je ne touche pas ses lettres sans m’envelopper les doigts dans un mouchoir. Des vers, des chansons.
Порівнювати себе з Тассо! Та такі вірші я ледве пробачила б галантному кавалерові XVIII століття, ледве пробачила б великому поетові, який має право писати погані вірші... але йому, Мультедо! Господи.
Ce comparer au Tasse ! Mais de pareils vers je les pardonnerais à peine à un galant du XVIIIe siècle, je les pardonnerais à peine à un grand poète qui lui a le droit d’écrire de mauvais vers... mais lui, Multedo ! Seigneur.
Мій принц має олівець, зроблений, як... як гвинт; у пані Ремблінської є така сама брошка, вона позичає її мені на завтра... аби тільки він прийшов обідати... Навіщо мені мої ноги, які я доглядаю, наче для Кассаньяка! Тітка говорила з князем Урусовим про нагороду для Кассаньяка... останніми днями я думаю про Одіффре... мені було шістнадцять, і яка я була гарненька; стан, ноги, руки, може, ще не сформувалися, але обличчя було чарівне... відтоді воно таким ніколи не було... у мене був лише один рік.. Коли я повернулася з Риму, граф Лауренті мало не влаштував мені сцену... «Ваше обличчя змінилося, — казав він, — риси, колір — усе як раніше, але це вже не те... ви вже ніколи не будете такою, як на цьому портреті...» Він говорив про портрет серпня 1875 року, де я сиджу, спершись ліктями на стіл і притуливши щоку до рук.
Mon prince a un crayon fait comme, comme une vis, Mme Rembelinsky a une broche pareille, elle me la prête pour demain... pourvu qu’il vienne dîner... A quoi me servent mes pieds que je soigne comme si c’était pour Cassagnac ! Ma tante a parlé au prince Ouroussoff pour la décoration de Cassagnac... je pense à Audiffret ces derniers jours... j’avais seize ans et comme j’étais jolie, ma taille, mes pieds, mes mains n’étaient peut-être pas formés mais ma figure était ravissante... depuis elle ne l’a jamais été... je n’ai eu qu’une année.. Revenue de Rome le comte Laurenti m’a fait presque une scène... votre figure a changé me disait-il, les traits, la couleur tout est comme avant mais ce n’est plus la même chose... vous ne serez plus jamais comme sur ce portrait... il parlait du portrait de 1875 août, où j’ai les coudes sur la table et la joue appuyée sur les mains.
— У вас такий вигляд, ніби ви дійшли сюди, сперлися і, втупивши очі в майбутнє, напівзлякано питаєте себе: невже це і є життя? — казав ще Лауренті.
- Vous avez l’air d’être arrivée là, de vous être appuyée, vos yeux fixés sur l’avenir et moitié effrayée de vous dire : c’est là la vie ?- disait encore Laurenti.
У шістнадцять років у моєму обличчі було щось дитяче, чого не було ні до шістнадцяти, ні після. І цей вираз — найчарівніше, що тільки є на світі... я скажу річ, яка здасться божевільною: у Кассаньяка є цей вираз на його чорному, зухвалому, сильному, нахабному обличчі; саме це надає йому тієї нечуваної чарівності, яку приписують чомусь іншому. Але якщо в чоловіка цього не супроводжує, не підкріплює великий розум і велика моральна та фізична сила, то це прикра чарівність.
A seize ans j’avais de l’enfant dans la figure, ce que je n’ai eu ni avant seize ans ni après. Et cette expression est tout ce qu’il y a de plus ravissant au monde... je vais dire une chose qui paraîtra folle; Cassagnac a cette expression là dans sa figure noire, hardie, forte, insolente, c’est ce qui lui donne ce charme inouï qu’on attribue à autre chose. Mais si chez un homme ce n’est pas suivi, doublé, d’un grand esprit et de beaucoup de force morale et physique, c’est un charme déplorable.
Скажу вам... я дуже пишалася б завоюванням чорного принца, бо мені потрібна кількість так само, як і якість... але це, звісно, безумство, яке треба викинути з голови. Мені це натякнули, одного дня я майже повірила, тепер уже майже не вірю... не думаймо про це...
Je vais vous dire... je serais très fière de la conquête du prince noir car je veux le nombre autant que la qualité... mais sans doute c’est une folie qu’il faut m’ôter de la tête. On me l’a insinué, je l’ai presque cru un jour, je n’y crois presque plus... n’y pensons pas...
Я відкрила в Зодені місця для прогулянок... я не кажу про банальні прогулянки, куди кожен приїжджий вважає своїм обовʼязком видертися, а про алеї й ліси, де нікого немає... Я обожнюю цей спокій. Або Париж, або пустеля. Про Рим я не кажу — я б одразу заплакала.
J’ai découvert des promenades dans Soden... je ne parle pas de promenades vulgaires où chaque étranger se croit obligé de grimper, mais des allées et des bois où il n’y a personne... J’adore ce calme. Ou bien Paris, ou bien le désert. Je ne parle pas de Rome cela me ferait pleurer tout de suite.
Старий Тіт Лівій так гарно розповідає, і коли в деяких місцях відчуваєш, що він перекручує поразку чи виправдовує приниження... це майже зворушливо... Знаєте, досі я ніколи нічого не любила, крім Риму! Уявіть собі мою втіху, коли я чую, як ці дами розмовляють про свої нерви, своїх знайомих, своїх лікарів, свої сукні, своїх дітей! Але я усамітнююся, іду до лісу, заплющую очі — і я там, де хочу.
Le vieux Tite-Live raconte si bien et lorsque dans certains passages on sent qu’il travestit une défaite ou excuse une humiliation... c’est presque touchant... Tenez jusqu’à présent je n’ai jamais aimé que Rome ! Imaginez-vous mon plaisir quand j’entends causer ces dames de leurs nerfs, de leurs connaissances, de leurs docteurs, de leurs robes, de leurs enfants ! Mais je m’isole, je vais dans les bois, je ferme les yeux et je suis ou je veux.
Я співаю, а принци грають унизу; мовою музики ми розмовляємо щодня, граємо одне одному ті самі мелодії.
Je chante et les princes jouent en bas, dans le langage musical nous conversons tous les jours, nous nous jouons les mêmes airs.