Четвер, 1 серпня 1878

Я перевдяглась старою німкенею з дивними манерами й химерними звичками. І оскільки поява кожного нового обличчя захоплює мешканців Курхаусу, я справляю фурор. Тільки я необачно нічого не замовляю в гарсона, прокидаються підозри, за мною стежать (бо... я покинула терасу, де просиділа годину), мене переслідують — і все скінчено.
Але запевняю вас — сумно доводити двадцять пʼять осіб до реготу, а самій не веселитися. Я повертаюсь, а за мною — ціла ця зграя — слуги й господарі готелю йдуть слідом за постояльцями, — і внизу сходів знімаю окуляри, щоб показати, що це справді я; Дурасов ще сумнівався.
Розалі бере принців під свою найгарячішу опіку — і чому? Спершу вона не хоче нічого казати, мовляв, я недобра до хворих і, якщо вона мені скаже, стану ще гіршою. Коротше, чорний принц (Ах! не забути б сказати вам, що сьогодні за столом я випадково зустрілася з ним поглядом: два дні хвороби зробили його очі ще більшими й чорнішими, я ніколи не бачила таких великих очей) — отже, чорний принц нібито відкрився першому гарсонові, який йому прислуговує, і перший гарсон страшенно розсердився, бо, коли принц передав мені меню, я відвернулася, не звернувши уваги, — що засмутило принца, адже він твердо вирішив сьогодні зі мною заговорити, — а смуток принца зіпсував настрій першому гарсонові, якому принц довірив свою симпатію, щоб той щоразу попереджав його, коли я виходжу до табль дʼоту. Отже... ось так,
А коли я заперечила, що заговорити зі мною неважко, коли вже три тижні обідаєш поруч, — Розалі відповіла, що я відлякала чимало інших своєю жвавістю та звичкою насміхатись з усіх і кожного.
І коли я сміялася з цих звірянь першому гарсонові, Розалі каже мені, що це не звіряння: просто, щоб обідати внизу в ті дні, коли обідаю я, йому потрібні послуги цього чоловіка, який через неї може знати мої плани й попереджати його.
Ви й уявити не можете, до якої міри прислуга за нами шпигує й коментує найменші дрібниці. Ось і цей перший гарсон, до якого принц дуже добрий, стежить за нами.
Так от, ця гидка лакейська плітка принесла мені якесь задоволення. Якби це було правдою, зрештою... якби це було правдою, мене б це дуже зворушило, і я б не наважилась сміятись над цією хворобливою і поетичною істотою. Я не хотіла б завдати йому жодного болю — і розважалась би до нестями.
Уже цього вечора я подивилась на нього зовсім іншими очима. І за обідом (якщо вони розуміють англійську — то буде кумедно) я розповіла пані Ремблінській, що двоє чоловіків, яких ми приймали за принців, — лише комівояжери з Берліна, а пані Ремблінська поширила це, обігруючи вимову імені молодшого: «Ґанс» (гуска) замість «Ганс». Їм не треба було знати англійської, щоб це зрозуміти.
Я з нетерпінням чекаю завтрашнього дня, щоб знову опинитися поруч із бідним хворим, хоч і визнаю, що безглуздо довіряти таким пересудам... зрештою... у Зодені.
Увечері ми йдемо до пані Антонської; я застаю їх усіх — вони сміються з учинків і манер німкені, яку аналізують і обговорюють іще й сьогодні ввечері.

Примітки

Нім. Gans — гуска, ganz — цілий, зовсім. Каламбур висміює Ганса, обзиваючи його «гускою». ↩