Неділя, 7 липня 1878

Учора в неділю Мультедо знову прийшов — одночасно з Попом. Якщо Корсиканець уявляє, що матиме стосунки з цим персонажем завдяки мені, він помиляється. Він ішов від Ґавіні — ми теж туди йшли. Не встигли ми там пробути й чверті години, як маркіза Мультедо вриваємося туди задихана, не надто добре одягнена й явно надіслана туди своїм дорогим сином.
О сьомій ми від'їжджаємо. Дідусь хотів, щоб я залишилась, але я попрощалась — він обійняв мене, і раптом заплакав — з наморщеним носом, відкритим ротом, заплющеними очима, як дитина! До хвороби нічого б, але тепер я його обожнюю.
Уявіть собі: людину переносять із Парижа в Зоден. Мертва тиша лише слабко передає спокій, що панує в Зодені. Він мене приголомшує, як приголомшував би великий галас.