Субота, 6 липня 1878

Знаєте, любі мої, Мультедо серйозно розгніваний. Виявляється, що я вчора по-справжньому вигнала його. І сьогодні ввечері на концерті він сказав мені, що не варто поводитись із тридцятидворічними чоловіками як із п'ятнадцятирічними хлопчиськами, що одного дня я наткнусь на людину, яка казатиме про мене погане, яка не буде схожа на нього — і ніколи цього не пробачить, хоч би й шалено кохала.
Я відповіла йому на це, що мені не треба вибачатись, але що якщо я й сказала йому іти — це був жарт; треба б мені бути цілком несповна розуму, щоб говорити це серйозно, а йому — цілковитим ідіотом, щоб вірити. Я не хочу їхати й лишати по собі погане враження. Нас шестеро: тітка, Діна, Етьєн, Філіппіні, Мультедо й я.
Коли концерт закінчився, ми ідемо їсти морозиво й кличемо двох найгарніших циганок і двох дітей-циганят, яким дають морозиво й вино. Розмовляти з цими дівчатами було дуже весело — всі молоді й доброчесні, за ними пильно стежать.
[Навскоси: Ці дівчата — не вульгарні бродяги-акробати. У них є моральні устої, і вони здаються лише тоді, коли кохають. Тоді вони залишають орду й утікають із коханим. Одне слово — це пристрасть. Їхні пісні завжди про кохання циганок.]
Потім... тітка бере під руку Етьєна, Діна — Філіппіні, а я — іншого. Ідемо пішки додому — така гарна погода. Заспокоєний Мультедо говорить мені про своє кохання... Це завжди те саме. Я його не кохаю, але його вогонь мене... зігріває, — мабуть, ось що я приймала за Кохання два роки тому!!
Він про це говорить добре... він навіть плакав; підходячи до будинку, я сміялась менше — мене розм'якшила ця прекрасна ніч і цей спів Кохання. Ах! Як добре бути коханою... нічого кращого у світі немає... Тепер я знаю, що Мультедо мене кохає: таку комедію не грають, і якби він хотів моїх грошей — моя зневага вже давно б його відштовхнула; до того ж є Діна, яку вважають такою ж багатою, і є ж чимало інших дівчат на виданні...
Мультедо — не злидар, він досконалий шляхтич, він міг би знайти — і знайде — когось іншого, не мене.
Я дражнила його через Берту, і коли він глузував із цього й говорив мені про мене, він захотів узяти мою руку...
— Скільки разів ви цілували руку Берти?
— Жодного разу, ніколи!
— Та годі... а вона легко піддається?
— Якби я цілував руку дівчині — то лише тому, що хотів би на ній одружитись, зробити її своєю дружиною. Мені ніколи не спадало на думку одружуватись із Бертою.
І коли я зібралась відповісти, він узяв мою руку, довго цілував її і сказав від душі, з вогнем, із пристрастю: «Я вас кохаю, кохаю вас назавжди, що б не трапилось, я весь ваш, весь ваш, весь ваш!»
Яка шкода, що це він, а не хтось інший!! Інший, багатший, за кого я могла б вийти заміж. За Кассаньяком я б пішла на край світу без гроша — але інші мають бути багатими.
Стосовно Кассаньяка, Мультедо, щоб мене роздратувати — він мене анітрохи не роздратовує, — каже, що я убита шлюбом і що тітка вже мріяла, що ми всі мріяли вийти заміж за майбутнього вождя партії, бути правою рукою Імператора, ширяти над Францією... але, додає він, ви бачите, панно, ваша система не спрацювала. Ви поводились із ним як з іншими — глузували, знеохочували, доводили до люті, а він сприйняв це за чисту монету й кинувся в обійми панни Акар. Вас добряче спіймали... Ви робили це, щоб діяти краще, а він сприйняв буквально...
Якщо це чудовисько говорить правду — я... Що з того... скінчено. Я змарнувала своє життя... Чи він хоча б читав мої листи? О! Безперечно.
Мультедо дуже милий; я, може, помилилась, забувши свою руку в його під час розставання — це було в салоні, навколо столу балакали, я була збоку з Мультедо, він поцілував мені руку. Я йому це заборгувала — і до того ж він мене так кохає й поважає, бідолаха. Я розпитувала його як дитина — хотіла знати, як це з ним трапилось, з якого часу і взагалі все. Виявляється, він покохав мене відразу, але це дивне кохання, каже він, — кохання з [Зачорнено: кохання з симпатією]. Інші — жінки, ви — вище від людства, це дивне почуття; я знаю, що ви поводитесь зі мною як із горбатим блазнем, що у вас немає ні доброти, ні серця, — і проте я вас кохаю; завжди трохи захоплюєшся серцем жінки, яку кохаєш, а я... майже не маю симпатії до вас — і водночас обожнюю.
Я слухала й слухала, бо кажу вам по правді: слова кохання варті всіх видовищ на землі — крім тих, на які ходять показуватись, але навіть це є свого роду спів, любовний вияв: на вас дивляться, вами захоплюються, і ви розцвітаєте як квітка на сонці. Мультедо пішов із моєю гітарою під пахвою — він її зламав.
Ах! Якби я могла знати, якби Бог був добрий... але, мабуть, так і мало бути — для якогось небесного задуму.
Як би я його любила...
Безумець! Отримавши мої листи, він міг сказати мені одне слово — і ми пішли б разом...
Мені дають Мультедо як компенсацію!.. Я ніколи не покохаю Мультедо... Він втішиться.
Який жах! Як це, мабуть, огидно! Я радше погодилась би на що завгодно... ніж на ноги! Що мені відразне в Мультедо й у всіх інших — це ноги! Коли ноги чисті, коли на ногах немає мозолів — немає нічого красивішого у світі, ніж ноги. Але натомість!.. ніщо не зарадить — ні краса, ні розум, ні багатство! Хвора нога — це верх жаху! Я радше торкнулась би змії... Але як дізнатись, жахливі ноги чи ні? Неможливо, ось чому я відчуваю відразу до всіх.
І ще ніс Мультедо... цей ніс здавався таким широким, коли він цілував мені руку. Ці чуттєві ніздрі... Ах! Та ось варто було бачити, як цей пан почервонів, коли мізинець циганки Піші спирався на його мізинець у мить, коли він давав їй прикурити від своєї сигарети. Які ж дивні ці циганки — справжні маленькі арабські конячки, але бідолашні нудьгують: вони розмовляють лише по-російськи. Вони звикли, що їх пригощають, і ходять по кафе, чекаючи, поки запропонують морозиво чи шампанське, але молоді не п'ють. Їх кличуть — вони підходять поважно, приймають і дякують як світські дівчата, але без посмішки й без жодного вигуку.
Мультедо прийшов за моєю гітарою — була лише я; оскільки він мав щось переказати, я його прийняла. Я не знаю, що я роблю, але виявляється, що я роблю з нього ідіота. Він скаржиться — він, що хоче одружитись зі мною заради мене самої, хто не хоче поводитись як французи.