Вівторок, 2 липня 1878

Іду до Ґавіні, де зустрічаю принцесу — матір герцога де Рівол'є, якого бачать у Ніцці й скрізь, — і герцогиню де Валанс. Я дуже добре поводжусь. Потім Ґавіні, тітка й я — на Виставку.
Пан Ґавіні хоче одружити мене з Мультедо. Мені байдуже.
Сьогодні ввечері приходить Александрін від пані Дубельт — вона тут, щоб сплатити борги.
Я знаю, що пані Дубельт мене дуже любить — ось чому я пишу їй листа, над яким запрошую вас помірковувати:
[Вівторок, 2 липня 1878] Шановна пані,
Ви завжди були такі чарівні зі мною, що я не вагаючись звертаюсь до вас із маленьким проханням, яке коштуватиме вам лише кількох добрих слів і принесе мені найбільшу й найщирішу радість. Ось про що йдеться.
Один із наших найкращих друзів, майже брат для мене, пан Поль де Кассаньяк, якого ви знаєте принаймні на ім'я, кілька днів тому одружився з дуже видатною панною. І я хотіла б скористатись нагодою цього шлюбу, аби зробити йому щось приємне. Ви знаєте, що у своїй газеті, яка нині широко читається, а також у Національних зборах пан де Кассаньяк завжди [Викреслено: попри все і всупереч усім] гаряче захищав російський Уряд і нашого Імператора, брутально атакованих республіканськими газетами.
Ви, мабуть, пам'ятаєте також, що після надто різкої атаки на Імператора Олександра пан де Кассаньяк виступив із запитом до Уряду у Версалі й [Викреслено: і що в іншій обставині] що він мав дві дуелі — завжди через памфлети на адресу Імператора, після чого князь Орлов і все посольство залишили візитні картки у пана де Кассаньяка [Викреслено: щоб подякувати йому]. Що ж — у Парижі роздавалось чимало хрестів, а пана де Кассаньяка забули, жертву, мабуть, якоїсь інтриги, — бо неможливо інакше пояснити це забуття при такій несправедливості.
Якщо б ви були ласкаві й добрі до мене, шановна пані, ви могли б сказати кілька слів кому слід, і хрест Святого Станіслава принаймні прийшов би виправити [Викреслено: впливову людину й виправити] забуття, що є майже образою, і винагородити впливову людину, яка це оцінила б [Викреслено: тим більше що Росія не розточує своїх хрестів, як певні екзотичні держави, — зовсім інша справа] тим більше що Росія є мало не єдиною країною, що його не нагородила, і що врешті-решт російський хрест куди приємніший, ніж Лев і Сонце Шаха Персії, яким нагородили нещодавно.
Панна Александрін була у нас сьогодні ввечері, і ми доручили їй.. і т. д. і т. п." — Тисяча люб'язностей, які я їй кажу на кінець.
Я б хотіла надіслати йому Святого Станіслава разом із моєю візитівкою. Діна запевняє, що я просто дурниця, продовжуючи вважати його за щось путнє, — що він прийме орден і нічого не відчує. І що якби я надіслала йому 20.000 фр., він поклав би їх у кишеню й навіть не потрудився б подякувати.
Я думаю, що вона права щодо 20.000 фр., але все ж вважаю, що хрест матиме ефект і що це один із добрих способів дати йому привід жалкувати, який оплатить мої жалі.
Він тут, Покійний, — пише розважливі статті в «Ле Пеї». Якби він був менш дурним, якби я була менш безумною... ми вдвох здивували б Європу, а тепер... Він серйозно впав у моїх очах — я цьому рада, але мене мучить думка, що попри все, що є зараз, було б чудово, якби все було інакше...
[Навскоси: Мені за це прикро так само за нього, як і за себе.]
Перечитую нотатку з «Фіґаро» і не вірю своїм очам. Я не можу усвідомити цей кінець — так само як не могла усвідомити смерть Валіцького.
Повертаємось з Оранжереї, де співають московські циганки.