❦
Неділя, 30 червня 1878
Dimanche, 30 juin 1878
Ми ідемо прогулятися, подивитися на приготування до вечора. Це буде щось чудове. Республіка пускає пил в очі. Такого ніколи ще не бачили. Тітка каже, що в Ніцці (звідки вона повертається сьогодні ввечері з Етьєном) всі говорять, що пані Акар — коханка Антонеллі, який дав їй мільйон і відіслав на батьківщину, до Франції, з маленькою донькою.1 Що дама знайшла барона Акара, і дівчинку узаконили (??). Тітка приголомшена, я теж, до речі. Про це так багато говорили, що спершу я цього не відчула... але це повертається поступово... особливо цей вигляд тітки, що, здається, мовить: усе пропало, усе скінчено, у цілому світі більше нічого нема. Справді — більше нічого нема... може, буде колись, але зараз — це гнітюча руїна, безрадісна пустеля, це лід, сніг, холод, байдужість до всього. Проте я дуже весела. Докоряю собі, що поставилася до цього надто легковажно, — але хіба я знала?!
Nous allons nous promener pour voir les préparatifs pour ce soir. Ce sera quelque chose de splendide. La république jette de la poussière aux yeux. On n’a jamais rien vu de pareil. Ma tante dit que tout le monde dit à Nice (d’où elle revient ce soir avec Étienne) que Mme Acard est une maîtresse d’Antonelli qui lui a donné un million en la renvoyant dans son pays en France, pourvue d’une petite fille. Que la dame a trouvé un baron Acard et qu’on a légitimé (??) la petite. Ma tante est consternée, moi aussi d’ailleurs. On en a tant parlé que du premier coup je ne l’ai pas senti... mais ça revient peu à peu... surtout cet air de ma tante qui semble dire que tout est perdu, tout est fini, qu’il n’y a plus rien dans le monde entier. En effet il n’y a plus rien... il y aura peut-être mais pour l’heure c’est une ruine navrante, un désert désolant, c’est la glace, la neige, le froid, l’indifférence à tout. Néanmoins je suis très gaie. Je me reproche d’avoir traité la chose trop légèrement mais est-ce que je savais ?!
Це мій костюм ченця приносив мені нещастя. Того вечора, коли я вдягнула його для Покійного, я довго вагалась, а потім змусила себе його надіти. Якщо я дозволю собі всі ці забобони, казала я собі, цьому не буде кінця. Я наділа — і Кассаньяк пропав.
C’est mon costume de moine qui me portait malheur. Le soir où je l’ai mis pour le Défunt j’ai beaucoup hésité puis je me suis forcée à le mettre. Si je me permets toutes ces superstitions, me disais-je, ça n’en finira plus. Je l’ai mis et Cassagnac a été perdu.
Свято чудове — ілюмінація така, що навіть найзапекліші бонапартисти кажуть, що нічого подібного ніколи не бачили.
La fête est superbe, l’illumination telle que les bonapartistes les plus enragés disent qu’ils n’ont jamais rien vu de pareil.
Примітки
Кардинал Джакомо Антонеллі (1806–1876) — державний секретар Святого Престолу при Пієві IX. Чутки про його позашлюбних дітей і таємні статки широко поширювались після його смерті. ↩