Субота, 29 червня 1878

Я надіслала такого листа:
З газет дізнаємось про найважливішу і, сподіваємось, найщасливішу подію у вашому житті. Інші, справедливо обурені такою.... недбалістю, помстились би зневагою. Я ж беру на себе труд сказати вам, що вам бракувало хоча б кмітливості: ви не вмієте розбиратися у своєму оточенні — і судите про нього, мабуть, по собі — по собі, поганому другові й лжебратові, що завдає нам глибокого горя, — особливо мені, яка, поставившись до вас серйозно, робила вам честь, вважаючи себе вашою сестрою.
Марі Башкирцева
Це щонайменше нахабно.
Мій брат, його сестра! Усі більш-менш розсудливі люди, що нас бачили, — де Дайєнс, наприклад, — кажуть, що він перестав приходити відтоді, як я остаточно постала у ролі сестри, — що він приходив лише задля цього.
Я жахливо помилилась... поле для здогадок відкрите. Хто знає — може, він мене кохав? (безперечно, більше, ніж Жюлію Акар, молоду й чарівну ельзаску тощо.) Але такий чоловік, як покійний Кассаньяк, що був багато в чому на мене схожий, — а раз він на мене схожий, то, розумієте, така людина радше зробила б... щось інше, ніж наражатись на противника мого ґатунку — я ж така глузлива зовні й серйозна всередині, і здаюся грізною, тимчасом... словом, я зіграла роль, яка мені зашкодила.
Я гірко помилилась... і розумієте, якби я була певна, цілком певна, що помилилась... я була б дуже нещасна.
Я надсилаю листа до редакції «Ле Пеї», бо думаю, що на вулиці де Булонь Покійний його не отримає — він і його дружина, мабуть, переїхали...
Робер-Флері знову був дуже задоволений.
Я була у Ґавіні, де застала ту саму канонісу, що й минулого разу.
Потім мала урок арфи й розважалась, сміючись зі старого дивака-вчителя. Потім пила чай і їла малину. У таку спеку нічого іншого й не зʼїси.
Мультедо мав супроводжувати нас на концерт в Оранжереї, де співають московські циганки, але йде дощ, і ми залишаємось удома; я пускаю в хід всі свої чари — наспівую під гітару, зітхаю давні ніжності під арфу, приймаю пози, розмовляю, глузую, говорю зворушливі речі... Врешті юнак, цей чудовий Мультедо, ця Троянда — бо Мультедо — Троянда, мама в це не вірить, але я вас запевняю, — Троянда іде трохи заспокоєна.
викресленоМи судили Покійного. Троянда сказала досить влучні речі про Покійного, якого ми обговорювали. Це правда, покійний Кассаньяк — один із найвидатніших полемістів і памфлетистів. Оратор вже визначний, але особливо сильний своїми перебиваннями, що роблять його найбільш [далі бракує]
Звичайно, говорили про Покійного, і Троянда сказала, що пані Ґавіні думала, ніби я закохана... але що він її швидко заспокоїв.
— А чому ж, пане? Чому б мені не збожеволіти від Поля де Кассаньяка?
— Тому що ви здатні кохати лише себе.
— Кепський доказ. Кассаньяк — не абихто, це знаменита людина...
— Перепрошую, він відомий, але не знаменитий... Пан Тьєр — ось хто був знаменитою людиною.
— Перепрошую, то була велика людина.
— Що він створив, аби бути великою людиною — з усім вашим розумом ви не зможете мені сказати. Пан Осман — велика людина, пан Руер — вони таки щось створили!..
— У такому разі панове архітектори Трокадеро теж були б великими людьми.
Тут Мультедо дає оцінку покійному Кассаньяку. Як журналіст — він один із найвизначніших полемістів і памфлетистів. Як світська людина... він не світська людина...
— Чому ж? Як на мене, він дуже вихований, чудово освічений; розум рідкісний; такт бездоганний. Щодо деяких вольностей, деяких притаманних йому речей... Боже мій, мені здається, що йому це цілком дозволено...
— Але погляньте на нього... до того ж...
— О! Будь ласка, пане, не спиняйтеся. Про нього можна говорити все, не ризикуючи, що вас звинуватять у лихослівʼї, — він належить публіці. Ви казали?
— Що він не вишуканий... подивіться на його поставу, шию, обличчя...
— Ах, справді? Та це ж щастя, що він не схожий на вишуканих панів. Але це — дурниця. а що ви скажете про нього як про оратора?
— Ну ж, скажіть, поклавши руку на серце, — ви вийшли б за цього чоловіка?
— Та звісно.
— О! Цього разу вибачте, але це неправда.
— Запевняю вас.
— А я вам клянусь, що ні, і клянусь, що ви... брешете!
Чоловіки ніколи не вірять, коли їм кажуть правду.
— Але скажіть, пане, а як про оратора — що про нього каже ваша партія? Хто ваш речник, хто говорить від вашого імені, хто вас захищає?
— Звісно, як бонапартист — тут не заперечиш..., як оратор він має велику вагу... але він не такий, яким його уявляє більшість людей. Кассаньяк — не той відчайдух і шаленець, за якого його мають. Ця людина ніколи в житті не закипала. Все — розрахунок. Це роль, яку він сам собі призначив і яку грає воістину блискуче. Те, чим він наділений найвищою мірою і чим треба захоплюватися, — це дивовижна холоднокровність, яка ніколи його не зраджувала. Щодо мужності...
— Так, щодо мужності...
— Що ж, повністю це заперечувати не можна. У нього було сімнадцять дуелей, і траплялося, що він мав справу з людьми, які стріляли краще за нього. Проте він такий само спритний, як і хоробрий, — спритний і глибоко південний. Так, із Клемансо та ще одним він примудрився чудово викрутитися. Битись із ними — означало йти на вірну смерть, і якби він справді був тим Сміливцем з легенди, він би не роздумував, але він сказав собі: я відомий хлопець, переді мною добра дорога, жінки мені... сприяють... Що ж, він і не бився, і що чудесно — всі визнали його правоту! Але я дорікаю йому в цьому, бо за образою завжди мають стояти відкриті груди.
Він образив — і не схотів битися, але повторюю: він улаштував справу так, що майже всі його схвалили.
— Це доводить, що він не той зухвалець і шаленець, про якого кажуть, — але хіба він від цього менш вартий? Хіба він не був би відверто... дурним, якби не подумав двічі, перш ніж дати себе знищити якомусь ідіотові, який тим самим зробив би неабияку послугу його ворогам. Він не безумець, ні, — але ви самі, хоч ставитеся до нього в кращому разі просто справедливо, визнали, що він хоробрий.
— Це так.
Що ж! Тепер — чи він є політичним діячем? Це залежить від точки зору. Але я вважаю, що — серйозний він чи блазень, добрий чи поганий — він ним є. Чи є він державним мужем? Ще ні, але він має все, що потрібно, аби ним стати. І він ним стане. Людина такого розуму не може вчинити інакше. Зараз він вступив у свою другу манеру. Перша відкрила йому чудовий шлях, але якби він на ньому залишився довше, він був би лише гомінливим скандалістом. А ввійшовши вже тепер у серйозне життя, він принесе в нього забавність першої й так накладе на нього особливий відбиток. Байдуже, яка на вигляд панна Акар: її посаг забезпечує йому необхідний спокій, аби утвердитися й працювати.
— І я вірю, що він багато працюватиме й навчиться всього, чого не знає, і стане справжнім державним мужем.
— Я в цьому не сумніваюсь; і це неабияк тривожить його ворогів.
Герцог Падуанський і пан Руер визнали мене чарівною.
Він міг би одружитися з якою-небудь вугільничкою, дуже багатою, але це надто нагадувало б продаж себе. Цей шлюб — надзвичайно спритний хід, якщо тільки він не продиктований вульгарними міркуваннями; про Акарів мало знають, але вони досить порядні. Зрештою, це майже безкорислива спілка — настільки вона банальна, буденна.
Пополь знав про мій тріумф із Руером і збирався повернутися до нас із Ґавіні, коли дізнався про це, — і саме це змусило його втекти, через мадам де ла Вале. Шлюб уже був вирішений.
Мультедо каже, що мій характер такий самий, як у Пополя, і тому я ним і захоплююсь.

Примітки

В оригіналі англійською: «common-place». ↩