Вівторок, 4 червня 1878.

Особняк за 250 000 франків і все інше для мене, що так люблю свій інтерʼєр, свої книжки, свої зошити, свою чорнильницю... так, але нічого цього немає! У декого є все, а в мене — нічого.
Я ходила на Виставку, потім у Ліс. На Виставці ми зустрічаємо маркіза де Паскарола з Неаполя, а в Лісі — увесь всесвіт.
Маркуар, мабуть, ображений за першоквітневий жарт, бо більше не зʼявляється.
Вечір у пана де Туніса, заступника директора в Міністерстві закордонних справ, описано в «Фіґаро» і ще у двох газетах. Нас згадано.
Я мала щось сказати... вже не памʼятаю.
Фіо хоче, щоб я пішла з нею і її родиною снідати завтра на Виставку. Вони відʼїжджають післязавтра. Я ж краще піду в Салон із де Дайєнс і призначу там зустріч панам.
Я була готова нудьгувати з англійцями, бо вони мали їхати до Палати, а я пішла б із ними, але вони відʼїжджають післязавтра — а отже, більше ніяких Версалів. Тож мені не доведеться нічим жертвувати.
Думаю, що займуся якоюсь роботою... я вже над цим думаю... у Німеччині матиму час написати, можливо, ще до того.