Понеділок, 3 червня 1878.

Ніч без сну, праця з восьмої ранку і біганина з другої до сьомої вечора... то в Салоні, то в пошуках особняків. І до всього цього комунари (вони прибувають щомісяця). І це прокляте здоровʼя ні до чого не придатне! Ця енергія марнується без жодного пуття. Я працюю... О! Велика справа — сім-вісім нікчемних годин на день, що діють на мене не більше, ніж сім-вісім хвилин.
Ми відвідали гарну майстерню, я тремтіла від задоволення, ходячи по ній; бо вже один лиш вигляд великої добре освітленої майстерні змушує повірити, що ти творитимеш там прекрасні речі.
Проте якби все склалося інакше — яке б було чарівне існування! Ми бачили архітектора, що будує розкішні особняки, маленькі палаци за невеликі гроші.
Так, за 100 000 франків можна мати не будинок, а цяцечку на вулиці Фортюні, поблизу парку Монсо. Отже, за 250 000 франків можна мати цілком пристойний особняк, ще 100 000 — на його оздоблення. Це в межах наших можливостей: якщо продати віллу, у нас залишилося б ще тисяч пʼятдесят. Якраз щоб покрити перші витрати та дати кілька свят.
Далі ренти вистачало б, щоб підтримувати все це. З одного боку — моє мистецтво, яке не простоювало б, з іншого — інші заняття. Все разом при 70–80 000 франків ренти. Я задовольнилась би таким життям... стоп! З ким? Невже ви думаєте, що така посередність усміхнулась би мені, якби я не передбачала спілки, що дала б їй все, що можуть дати мільйони: невиразну славу, рух, розумний і елегантний центр? У Парижі є два жалюгідних субʼєкти, здатних виконати ці умови.
Ви їх знаєте: з одним із них, можливо, було б щось на кшталт царювання в майбутньому; з іншим довелось би задовольнитися місцем у самому низу трону... ризиковане, проблематичне — але навіть якби цього не сталось, завжди залишалось би існування на виду, неспокійне й цікаве, не кажучи вже про одну маленьку річ, яка дуже важлива... особисте щастя.
З Ґамбеттою мали б понад 80 000 франків ренти. Він сам має стільки ж, і я припускаю, що, одружившись, він пустив би в хід все, що вкрав, і записав би ці гроші на рахунок посагу.
З Ґамбеттою — о! — безліч речей; навіть і того, іншого. Я збиралась сказати: але Ґамбетта некрасивий, — але оскільки я стаю аморальною, цей аргумент втрачає силу... Тоді як з тим іншим не було б інших, бо той інший і був би ним у ситуації Ґамбетти. Ось якими жартами я займаюсь замість того, щоб іти спати — десята година, а мені це потрібно.
Завтра я серйозно скажу вам свою справжню думку, свою таємну думку, що не створена ні речами, ні людьми. Скажу навіть цього вечора. Кассаньяк або хтось інший може на словах зробити мене бонапартисткою або ще чимось, але серцем, душею, розумом я — республіканка.
Збереження титулів; рівність перед законом; будь-яка інша рівність неможлива. Повага до старовинних родин, пошана іноземним принцам. Захист мистецтв; розкіш і елегантність.
Ці династії, ці міністри, що укорінюються і гниють на місці, заражають країну, ці придворні заступництва... Ось нещастя, ось руїна. Тоді як вождь, якого постійно оновлюють і змінюють, міністерства, які часто вимітають, чиновники, яких провітрюють, — оце інша річ, ось що робить країну свіжою, рожевою і здоровою, і отже, здатною на все, якщо в неї є розум, а французам його не бракуватиме.
Республіці закидають кров, бруд і тисячу інших прекрасних речей. Та чорт забирай, подивіться на початки всього, особливо коли половина псує, заважає, бореться. Кілька спроб зазнали невдачі — були наполеонівські спогади, була Свята Єлена. А що є зараз... Безплідний пан де Шамбор, а після нього Орлеани... Орлеани мене не тішать — не люблять речей принижених, байстрючих. Що стосується Наполеона III — він назавжди занапастив свій рід. Нинішня Республіка — справжня; довго очікувана, остаточна, небесне благословення, яке нарешті прийшло. Яка різниця, що є кілька вільнодумців, які існують при будь-якому режимі, яка різниця, що є перебільшення, до яких вдаються, щоб прийти до справжньої міри. Приймають будь-кого, але хіба країна — це салон? Нехай партійні люди самі вибирають своїх гостей, але Республіка — не партія, це вся країна, і що більше людей прийде до неї, то ширше вона розкриє обійми, і коли всі прийдуть, не буде ні вигнанців, ні покинутих, ні обраних — не буде більше партій. Буде Франція, і тоді винних каратимуть, але не відкидатимуть — як це взагалі можливо?
Хіба злочинець заплямовує всю країну; хіба погана людина руйнує місто? Від неї відсторонюються, її карають, але не [речення не ЗАВЕРШЕНО]
Наразі в Республіки надто багато справ, щоб дбати про окремих осіб — вона зайнята тим, що збирає всіх докупи, і потім якщо хтось злодій — йому призначать покарання, але не скажуть йому, щоб ішов до чорта або став бонапартистом.
Що це за партійні ідеї — їх взагалі не повинно бути.
Республікам ставлять у злочин те, що в їхніх лавах є нікчеми, — але яка нація їх не має? Республіка — не салон, не кліка. Якби вся Франція стала легітимістами або імперіалістами — хіба всі вони були б чисті, всі без плям?
На добраніч, я верзу нісенітниці, бо страшенно поспішаю.