Субота, 11 травня 1878.

Я, Шеппі і тітка Марі ходимо на Виставку дивитись картини й замилуватися доном Карлосом наживо — найпишнішим і найцарственнішим чоловіком, якого я коли-небудь бачила. Він перевершує шляхетністю наших великих князів і нашого Імператора.
Одягни його як завгодно, постав де завгодно — кожен мимоволі зупиниться й запитає: хто цей чоловік?
Неможливо заперечити породу; і коли люди з породи некрасиві або не мають належного вигляду — вірте, є якесь шахрайство в походженні. Неможливо бути більш царственним, вищим і невимушеним, ніж дон Карлос. Якби ця людина була розумна, як інші, — це було б занадто! Він не зовсім дурний, але сонний, і думками завжди десь не тут. Багато хто казав мені це, навіть Поль де Кассаньяк.
Завдяки суботам у цирку в нас, мабуть, не буде нікого, і наші суботи добігають кінця.
Я вже наполовину задрімала, і так солодко, коли прийшов пан де Морган, якого не прийняли. Мама хвора. Я заздалегідь наказала не пускати жодного блондина, хоч би якого відтінку він був. Із брюнетів я знаю тільки Кассаньяка. Яка прикрість! Я перервала свої записи, так солодко спала, а мистецтво мене розбудило, щоб я знову подумала, що безнадійно бути нічим, і що я б дуже хотіла мати політичний салон.
І я так приємно спала!
Головне — не збожеволіти до жовтня, в пору, коли гарна погода і майже всі розваги на вулиці; у цю пору надзвичайно важко вдавати глуху... Вона тільки починається, і я дивлюся на неї з горем, змішаним із жахом. Вона тільки починається — це правда, але вона скінчиться — це теж правда — через шість місяців. Шість місяців, протягом яких мене дражнитимуть, як собаку на ланцюгу. Що ж, через шість місяців усе скінчиться.
Краще одразу обдумати все це, перебільшити муки, здолати їх подумки й негайно та мужньо змиритись. Я надзвичайно зла, що мушу бути такою розсудливою. Але з двох речей я повинна вибрати одну.
Розсудливість, що принижує мене, бо мене до неї змушують.
Або лють, що, мабуть, і не вбʼє мене зовсім, але скалічить моє існування — а живуть, далебі, лише раз.
Я щойно встала з ліжка спеціально, щоб висловити сумніви: адже, послухайте, якби я була така неординарна — світ це помітив би.
Я категорично заперечую невизнані заслуги. Їх не знають — значить, їх не існує.
Усі кажуть... те, що кажуть. Але я не ціную розум, що нічого не приносить, — а мій саме такий.
Але світ мене не знає. Багато хто мене бачив, майже ніхто не знає; ті, хто знав, знали мене дитиною; якби за часів Одіффре я мала сьогоднішній розум, я б, мабуть, була маленькою королевою в Ніцці... так, але, можливо, і отупіла б. Тому я ні про що не шкодую.
Як! Я збиралася себе звинуватити, а натомість захищаюсь!
Повторюю: Кассаньяк сам по собі — найзабавніша людина у світі, але він не з тих чоловіків, що відтіняють чесноти інших; а то довелось би зробити висновок, що я — цілковита протилежність тому, що про мене кажуть. Яку жінку Кассаньяк поставив на пʼєдестал своєю любовʼю чи дружбою? Жодної. Пан Тьєр — інша справа, він створив пані Трубецьку, у якої були... необхідні елементи. А Кассаньяк уявляє себе дʼАртаньяном і ходить до вельможних панів, кидаючи тут і там ефектні фрази, перейняті в Дюма з «Мушкетерів» або «Віконта де Бражелона».
Це не заважає йому бути всім тим, що я казала в попередніх книгах, але доводить вам, що мені не варто надто побиватися.
Так, тепер мушу чекати, що котрогось дня почую, що ця людина зробила для когось те, до чого, як я заявляла, вона нездатна або не має охоти.
Одного разу в Ніцці мені наснився сон — сон про пʼять зірок, що падають з неба. Я неправильно його витлумачила. Тепер я думаю, що пʼять зірок означали пʼять років падінь, потрясінь, прикрощів.
Цьому вже чотири роки — отже, залишився лише один.
Треба зробити одне... залишатися шаленою, оскільки я не можу бути інакшою, але не ховатись, коли хочеться сказати серйозні речі.
Та що там — я вірю, що здатна на це.
І потім, оскільки він одружується, як, чорт забирай, йому думати про щось інше, тим більше про іншу жінку.
Він зробить зі своєї панни Акар знаменитість, і вони обоє загниють разом.
Повертаюся до теми: я на це здатна, цілком, я впевнена. Добре. Але де ж бувати на людях???
Дайте ж мені спокій, побачите самі. Велика заслуга — легко досягти успіху! У мене є тільки я сама — і я досягну.

Примітки

Дон Карлос (Карлос де Бурбон, 1848–1909) — претендент на іспанський трон, карліст; відзначався надзвичайною величчю і аристократичністю. ↩
«Три мушкетери» і «Віконт де Бражелон» — романи Александра Дюма-батька; дʼАртаньян — їхній головний герой. ↩