Понеділок, 6 травня 1878.

Понеділок, 6 травня 1878. Я працювала цілий день — чого вже три тижні не робила регулярно. Ви знаєте, я купаюсь стільки разів на день, скільки можливо, і сьогодні ввечері я щойно освіжилася й одягла щось довге, біле, обтисле (без корсета, що надає багато грації й певної драматичності), як прийшов Блан, і після кількох хвилин розмови він нам розповів, що «Поль йому нічого не говорив, але він переконаний, що той збирається одружитися, бо щоразу, коли заходить мова про це, у нього невдоволений вигляд, а походження родини Акар не таке бездоганне, як хотілося б...»
Цей нещасний капітан фрегата знову завдав мені болю; якби не дурощі вівторка, я б не була такою сердитою... ну що ж! Вітаю його майбутню дружину! Або він мерзотник, або не любить її.
Дівчина, що поводиться так шалено, — ой так, шалено, — не повинна сподіватися, що з нею будуть надто рахуватися. Я впевнена, що та вдає святенницю тим більше, що знає, з яким старим розпусником має справу, а той дурень лише радий торкнутися кінчиків її пальців або... жах! поцілувати їй руку.
Коли запалюють свічки, я закриваюсь якимось індійським мусліном або чортзна-яким єгипетським полотном
— матовим і гнучким; мені майже неможливо тримати обличчя й голову відкритими, коли мене спіткає прикрість, через яку я не смію журитися, але яка робить мене зовсім холодною, млявою... штовхни мене — і я впаду, як покривало, яким вкрита, — беззвучно й без опору.
Ну хіба не сказ — бачити, як цей Блан грає в пікет з моєю матусею!! Чи хочу я його бачити, цього Блана! Чи хочу я чути, що мистецтво підносить мене вище смертних і їхніх страждань! Так, підносить. Я цілковито порвала зі своїм минулим, ніколи більше про нього не говоритиму — воно мені ні до чого. Кожне слово, яке я кажу тепер, має важити. Не те щоб я говорила як Боссюе, але в моїх висловах, коли я говорю серйозно, більше немає нічого перебільшеного.
Пані Бодуен — ви знаєте, мати Жанни — прийшла сьогодні ввечері, вона їде завтра. Весь вечір я говорила про своє одруження з Ґамбеттою, і до кінця я почала вірити, що це можливо — а чому б і ні? Якби він захотів, я б одразу погодилась. Я написала йому того ж вечора анонімний лист — досить розважливий, щоб він звернув на нього увагу. Це було б чудово, приголомшливо й блискуче.
[Навскоси: Я забула ініціали, які вказала. Неможливо дізнатись, чи є відповідь.]
Який розголос, мій Імператоре! Потім я стала б президентом Республіки.
Блан вважає, що це дурниця. Та й справді, навіщо?..
Батько пані Дубельт помер. Ця дама, після всіх відомих вам приязних стосунків, позичила у мами діамантову брошку і ніколи її не повертала, сама ніколи не з'являючись; [Слово зачорнено: раніше] часто надсилала коротенькі записки із запрошеннями й обіцянками.
[Навскоси: Вона принесла прикрасу через три місяці.]
Облишмо, це нецікаво. Отже, я перебираю в пам'яті всі прекрасні речі, написані під час сеансу позування зі Шеппі. Справді, яка шкода і який сум!.. На мить я думала, що це завдасть мені більше болю, ніж можна уявити, але після години тих нещадних міркувань, яких я набула, переживаючи прикрощі у своєму минулому житті, мій сум, зведений до найпростішого виразу, є чимось розпливчастим, у що я зовсім не хочу вірити, що глибоко набридає мені й що я вважаю цілком огидним.
Пані Дубельт щойно пішла, перша година ночі. Завдяки всім цим жартам я врятувалася від марного смутку, що міг тривати годинами і який цього вечора й на найближчі дні значно вщух. А втім, ось що: я мужньо змирюся з цим, хоч і дуже, дуже важко... але нічого не вдієш... підкоритися подіям... Знаєте, це зовсім не приємно! Досить ніжностей. Ось, я мирюся з цим... а якщо це неправда? Якби це було неправдою — я б була в захваті! Але, на жаль, сумні речі завжди правдиві...
Проте я ж просила Його того дня; щоправда, Він мені нічого не обіцяв — як Господу Богу обіцяти.
Якби я була розумною, проникливою, підступною, корисною жінкою — мене б використали, але я лише забавна! !
Ну що ж, ці прекрасні напади люті минуться.

Примітки

Жак-Бенінь Боссюе (1627–1704) — видатний французький єпископ і оратор, відомий пишномовними надгробними промовами.
Леон Ґамбетта (1838–1882) — видатний французький республіканський політик, один із засновників Третьої республіки.