Вівторок, 7 травня 1878.

Вівторок, 7 травня 1878. Сьома година ранку, я збираюся в майстерню. Блан сказав, що є люди, які хочуть перешкодити одруженню, і я відповіла: якщо вони цього хочуть, значить, мають на те підстави, а якщо мають підстави — цілком правильно роблять, що перешкоджають. Він також сказав, що все це мало відбутися за досить делікатних обставин, через певний час, і що є ускладнення, і що пан не любить про це говорити; «він досить незадоволений тим, що робить цей шлюб, який, строго кажучи, не такий уже й поганий, але все ж... його виправдання — що він любить цю особу, або принаймні робить вигляд, що любить; з фінансового погляду це цілком прийнятно».
— Але тоді навіщо?
— О Боже мій, є щось — не знаю що — в походженні сім'ї... щось не зовсім... словом, з цього погляду це поганий шлюб.
Блан добре знає, що. Я рада це дізнатись — це утримає мене від скарг на все це й доведе мені, що не все ще втрачено.
Що мені, зрештою, Поль де Кассаньяк? Нічого — принаймні сьогодні. Нехай собі гниє, одружується, робить усі мерзоти на світі.
Цей Блан, що хоче зійти за ментора великої людини, насилу тягне навіть на її Шеппі, і він надуває щоки з усякого приводу; ось учора він сказав — з якогось там приводу — що Полю набридли ці весільні справи і що він більше не прийде до нас.
— Він вам це сказав? — спитала мама.
— О! Ні, але...
— Що ж, — сказала я спокійно, — це буде його втрата.