Неділя, 5 травня 1878.

Неділя, 5 травня 1878. У мене вже сім місяців майстерні. Я знову ходила на Виставку з Ганною Нордґрен. Ми пройшлися дуже поверхово всюди, крім картин — лише вони нас і цікавили.
Я була дуже здивована портретом дона Карлоса пензля Бонна. Погано намальований, фальшивий за тоном і мало схожий.
Щодо знаменитого портрета пана Тьєра — я не бачила його на Салоні, вперше побачила сьогодні, але впевнена, що він потемнів. Каролюс-Дюран подобається мені найбільше за живістю, а Бонна — за майстерністю.
Руки Бонна — це диво. Ось мій вирок:
Справжній живопис повинен бути обманкою зору — trompe-l'œil. Те, що кожна розумна людина може оцінити. Але якщо ми виходимо за межі досконалого живопису, потрібно бути знавцем, аби знайти в ньому достоїнства й вади. Речі або люди, зображені меншими за натуру, завжди засмучують мене. Коли погано — байдуже, але коли добре — шкода. [Слова зачорнено: решту я промовчу] — довелося б поринути в лабіринт усіх нікчемностей і дурниць, що їх виробляють, а це не варте уваги.
Йорк гуляє з Діною.
Пан д'Альт, потім пан Франческі.
Я досить незадоволена Кассаньяком — я надто багато вкладала, а він не повертає мені моїх зусиль.
Усі ці іноземні принци надають Парижу особливого блиску, і весь цей шум, весь цей блиск проникають попри все
до моєї кімнати й осявають мої скриньки з фарбами, мої книжки, мій скелет, мої фотографії — із такою зухвалістю й кпинами!.. Що кидають мене у відчай. Час минає!!!
Не можу написати двох слів, не зупиняючись, — і тоді все перетворюється на хаос, лють, сльози!!! Несамовитість.

Примітки

Всесвітня виставка 1878 року в Парижі, відкрита у травні 1878 р. на Марсовому полі.