Неділя, 21 квітня 1878 р. — Великдень

Я причащалася в чорному й у капелюсі — всупереч звичаям і власним звичкам. Я підійшла, тремтячи і повторюючи слова священника, коли він каже: вірую також, що це є саме тіло і сама кров Господа нашого Ісуса Христа, — чого я ніколи раніше не робила, бо не вірила в це: я вважала, що це — вино й хліб, які символізують кров і тіло. Я пробелькотіла це і повірила, і в урочисту мить (і перед нею, і після, і весь час) я просила того, про що мала просити. Мені навіть здається, що я повірила саме для того, щоб більше на це заслужити.
Мультедо прийшов о другій, ми кілька разів залишалися наодинці, і він досить серйозно освідчився мені в коханні. Такі речі все ж хвилюють, і коли він сказав мені: «Та невже ви не знаєте, що я вас кохаю! Що кохаю вас усією душею!» — я відчула одне з тих хвилювань, які колись брала за кохання! «Але, — кажу я йому, — мені здається, якби це була правда, ви були б не єдиним». — «Якби це була правда! Ви ж добре це знаєте, як ви можете в це не вірити!»
Він схопив мою руку й пристрасно її поцілував.
Пане, — сказала я, червоніючи й забираючи руку, — чи вам не соромно змушувати мене червоніти? Як на бонапартиста, ви справді погано виховані, бо, наскільки я знаю, у Франції з панною так не поводяться.
Потім він десять хвилин благав мене дати йому руку, але я не дала, зберігаючи серйозний вигляд, під яким ховалося справжнє хвилювання.
Ви її вкрали!
Зробіть так, щоб я дістав її з вашої згоди!..
Ніколи.
Та невже ви не знаєте, що цей поцілунок, який я здобув зненацька, буде мені товаришем усі двадцять пʼять днів, які я проведу далеко від вас… що.
Тут хтось увійшов. Він добре грає закоханого, цей пан.
Мені хотілося піти до Мадлен, але я сказала собі, що це нічого не дасть, і не пішла.
Пішов він після четвертої; я на хвилинку вийшла з Діною, потім були Франческі, Ґолдсмід і Музе. Говорили, між іншим, про Кассаньяка, і я сказала, що не хочу чути про нього нічого поганого, що я люблю й поважаю його і що це не зміниться, навіть якби ми й посварилися.
Жінки обідали з нами й щойно пішли.
Невже Мультедо справді мене кохає? Я поставила перед ним мур байдужості й глузування, і це допомогло мені сказати кілька тих словечок, які всі вважають такими кумедними й такими дотепними, а я — зовсім простими. О! бідолашний хлопець, він поїде дуже сумним, якщо тільки він не жахливий пустомеля.
Ви думаєте, я забула маску Берти? Ніколи, ніколи, ніколи. Музе бачили її в Мадлен. Ви знаєте історію про перли, які кидають перед свиньми?
Якби я була кимось, я б виставляла напоказ пристрасть до нього, і це йому лестило б. Було б кумедно. А така, як я є, я можу лише залишатися на своєму пʼєдесталі. Скільки ж я сьогодні базікала! Я була чарівно весела. Тепер я хочу кокетувати з усіма.
Становище панни не дозволяє мені покірного вигляду королеви, що з власної волі стала рабинею. Завжди проглядає цей клятий шлюб, який відштовхує, коли проступає з-під жіночої уваги.
Якби я тільки його бачила, я б знала, як бути. З Мультедо я так само забавна, але не така шалена; крім того, на початку я вдалася до кількох лестощів, які завжди добре діють.
Що це таке???
Я ж вам казала, що не хочу всього цього! Не хочу! Як! під тим приводом, що Мультедо в мене закоханий, я дозволяю собі Бог знає які дурниці! Не хочу. Амінь. Як, я забороняю собі зваблювати людей?
Якби ви знали, чого я просила в Господа Бога і що Йому обіцяла!
навскоси
1880. Я просила про шлюб із Кассаньяком і пообіцяла погодитися вийти за нього.