Понеділок, 22 квітня 1878 р.

У майстерні три нові шведки, одна з них дуже сильна. Шеппі розповіла їй про мене, тож вона і дві її подруги — на моєму боці. Потім я позувала для свого портрета, який пише Шеппі, — отже, цього тижня я покінчу з цією морокою. Потім, у чорному, я йду пішки з Шеппі від Рон-Пуан до площі Згоди. Хоч я була вдягнена дуже просто, я пʼятнадцять разів чула, що в мене божественна фігура. А тих, хто обертався… я не рахувала. Я попередила про це Шеппі, і ми з цього дуже тішилися. Але навіщо все це, коли вдома я застаю Блана, який каже, ніби кажуть, що Кассаньяк одружується з донькою баронеси Акар. Ми не соромимося казати, що одружений Кассаньяк був би чимось потворним, жахливим, ганебним, гротескним. У неї лише від двадцяти до тридцяти тисяч ліврів ренти. У мене в день весілля буде від сорока до пʼятдесяти. Але ще до Блана мама й Діна зустріли велику людину, і він попросився прийти на обід у четвер. Чи не це та нагорода, якої я чекала від неба?
Діна вдає шалену, а я — розсудливу, я кажу речі дуже доброчесні, які, втім, є лише моїми щирими переконаннями, але які я не звикла розповідати. Блан поводиться зі мною цілком як із надзвичайною жінкою: я найрозумніша, наймиліша, най-усе-що-є-найкращого, я буду знаменитою, мені до всіх байдуже. Але, знаєте, він, схоже, в це вірить, хоч і каже це напівжартома. А якби мені не було байдуже до всього, а якби в мене були інші турботи, ніж вирізати мʼязи й приліплювати їх на скелет!.. Він, схоже, такого не допускає. Тим краще, але мене це однаково дратує!
Не Блан замовить за мене слово перед будь-ким, хоч сам він для мене гірший за пса.
Аби тільки цей тиждень скінчився швидше! Я марную пообідні години, позуючи, — я б умирала з нудьги, якби тим часом не читала «Історію Німеччини» і не робила нотаток, які можу писати не дивлячись. Я однаково хочу стати знаменитою: якщо не для того, щоб написати портрет Поля де Кассаньяка, який, одружившись, буде цілком пропащий, то для того, щоб написати чийсь інший.