Пʼятниця, 19 квітня 1878 р.

Ми йдемо до церкви, де я дуже грішу, бо я не можу не думати, що вечір в Опері з Мультедо міг би бути що ж було б, якби це було з Кассаньяком! — казала я собі замість молитися. Він шепнув мені на вухо номер своєї ложі, і я пообіцяла прийти туди й повечеряти з ним у «Вуазена»… і без жодної там пані де Дайєр, запевняю вас. І ніщо б цьому не завадило, якби пані Берта Ланкастер не зняла маски! Тільки подумайте! Той вечір, та ніч, а потім усе, що могло б із цього вийти.
Але ж це був би він, а не Мультедо.
навскоси
Бачите, як високо я ставила цю людину! Діна мала рацію, коли казала, що я вважала його більш ніж людиною. Я вживаю дуже вже бувалі вирази, а сама — невинна до вишуканості. Річ у тім, що я б так і зробила, як казала: пішла б у масці вечеряти з Кассаньяком. Я так йому довіряла!! І я підняла б його над усіма цими вульгарними страхами; я надто себе поважаю, щоб чогось боятися, хай навіть на балу в Опері, хай навіть за вечерею, хай навіть уночі. А проте кажуть — Діна каже, — що це було б жахливо, бо Кассаньяк аж ніяк не бог чистоти… А я в це вірила і вірити буду й далі.
І ви думаєте, похмурі кретини, ви думаєте, що таке можна забути! І ось я вже молю Господа Бога владнати мені цю справу. Коли ми виходимо, мама розмовляє з княгинею Караджордж та її сином, з якими ми бачилися в Ніцці й в Остенде і які, схоже, хочуть підтримувати знайомство. Звісно ж, я позую, інакше не роздирала б вам вуха, роздираючи собі душу через цю маску, яка назавжди залишиться одним із найбільших гнівів мого життя. Нікчемна жінка!
Блан обідав у нас, а потім, оскільки мама була зайнята деінде, ми з Діною й Бланом розмовляємо у вітальні, і Діна далі грає роль закоханої в Кассаньяка, про якого, зрештою, ми говоримо мало не весь час. Тепер вони грають у пікет, а я після цієї цікавої розмови заснула на канапі. Виявляється, Кассаньяк — із тих чоловіків, що при нагоді плачуть. І Блан додає, що такі чоловіки зазвичай мають шалений успіх. Я це знаю. Діна все розповідала про свої фантазії, тож Блан сказав, що вона розпалює себе жартома і що, зрештою, Кассаньяк і сам такої вдачі, що здатен вигадати собі будь-яке кохання і плекати його, аж поки воно не стане справжнім.
Ви ніколи не дізнаєтеся, наскільки в деяких речах він дитина і простак, а в інших — хитрий… найхитріший і найсильніший із чоловіків. Я дала б відрубати собі два пальці, аби побачити, як він плаче. Певне одне: історія з полькою — дурниця.
Слухайте-но, а було б цікаво вигадати собі велике кохання… я вивчала б його так само ретельно, як найвдаліший зі своїх рисунків, шукала б плани, побудову, півтони — зрештою, загальний ефект! Це було б так само щільно виписано, як у Гольбейна, з яким мене порівнюють. Завтра я причащаюся; так от, мені здається, що якби в цю найвищу мить я попросила в Бога чогось, Він би мені це дав. Спершу мені спало на думку попросити, щоб… не скажу, ви й так знаєте.
Потім, подумавши, що це недостатньо серйозно, я хотіла попросити, щоб я стала великою художницею… а остання думка — попросити, щоб мене блискуче видали заміж, і якомога швидше. Ну то ні, я попросила б у Нього першого, бо пишалася б цим перед усіма, хто мене оточує, і бо я досить марнославна, щоб віддати перевагу цій дрібниці перед всесвітньою славою… Стривайте! Зовсім ні, одне не завадить славі, і зауважте, що я не вибираю між ними: одного я бажаю, а другого чекаю. Якби довелося вибирати між ними, я б не вагалася, ви ж добре знаєте, і віддала б усе за свою гордість — зрештою, за свою славу! Вирішено: завтра я попрошу про це Його, і в таку мить Він не зможе мені цього не дати. 1880. Вийти заміж за Кассаньяка.
Блан сказав мені сувору правду. Чоловіки, сказав він, боягузливіші, ніж ви думаєте. Вони бояться надто сильної жінки. Але завжди можна все владнати, додав він, коли я обурилася: досить показати, що богиня сходить зі свого пʼєдесталу заради простого смертного… якому це, цілком природно, лестить.
Хай там як, я попрошу про це Господа Бога завтра ж, і побачимо.