Понеділок, 15 квітня 1878 р.

Шеппі приходитиме лише пополудні — отже, ця мука триватиме два тижні.
Коли я малюю — я вже не живу людським життям, я в роботі, — але коли позую…
Сьогодні вранці, роздратована тим, що пропустила майстерню через листа цієї проклятої швейцарки, що прийшов надто пізно, я пішла до Лувру з Розалі і дорогою відправила Фортюне сказати Мультедо, що маю бути в Луврі, де зараз працює мадемуазель Шеппі, про яку я йому розповідала, — добра нагода представити їх одне одному, бо він хоче замовити свій портрет. Він відповідає, що о пів на першу із задоволенням буде в Луврі. Але дорогою я задумую піти рівно о дванадцятій і залишити його нудьгувати самого, — але стаю кращою і вирішую все-таки його там дочекатися; однак Мультедо, видно, приречений на невдачу — музеї завжди закриті в понеділок, — тому я повертаюся й надсилаю йому записку такого змісту якомога пізніше.
Дорогий пане,
Хотіла представити вас мадемуазель Шеппі, але забула, що Лувр закритий у понеділок. Отже, не ходіть туди.
Марі Башкирцева.
І ось його відповідь — такий самий італійський тенор, таке ж квітчасте, і таке ж… щоб його чорт забрав…
^6^ Понеділок [15 квітня 1878] Панно,
Дякую вам, що зволили згадати про мене і про чарівний задум, який ви мені запропонували.
Я знайшов вашу записку, повернувшись із Лувру. Я й сам, весь поглинутий радістю, яку відчував, забув, що понеділок — вихідний день для наших музеїв.
Перед зачиненими дверима палацу я відчув жорстоке розчарування.
Справді, споглядати шедеври ніколи не набридає.
Коли я мав насолоду милуватися дивом у суботу й неділю, я тим більше захоплений бачити його знову в понеділок.
Шанобливі вітання.
А. Мультедо
Діна сказала, що Поль де Кассаньяк поводився б зовсім інакше, якби я була з ним хоча б наполовину такою люб'язною, як з Мультедо. Ця думка, може й безглузда, проте аж ніяк мене не тішить.
Ноги, які малює Шеппі, нічого не варті. Мама та Діна
Там само. С. 256–257.
повертаються і кажуть, що зустріли Кассаньяка з приятелем у холостяцькому екіпажі — в Булонському лісі, на Єлисейських полях. Це мене майже лютить — я сую босі ноги в білі мюлі, надіваю капелюх, вуаль, пальто й виходжу з Діною. Але ця прогулянка, ці коко́тки, ці банкіри, ці гульвіси — все це викликало в мене огиду! Я більше ніколи не вийду в цей Париж, від якого мене нудить!
Отже, Поль де Кассаньяк стане всім і вся!!
Нехай одружуються з жінкою, яку кохають, але нехай не кажуть цинічно: «Наситився по вінця, в'яну — одружімося!» Фу, жах! І це Кассаньяк прогулюється на Єлисейських полях з другом, який править!!
Боже мій, яка я дурна — чому ні? Я ж знала, що він їздить у вищий світ, на Фобур Сен-Жермен, — і це вже лютило мене, і це змусило мене плакати, бо я нікуди не їжджу — Я!! Це вічна історія… мої давні прагнення.
Повітря важке, спекотно, вулиці ввечері повні екіпажів — я ненавиджу Францію, французів і Париж!
Париж необхідний тому, хто хоче бути відомою… але я його ненавиджу!!
Бальзак сказав у «Пошуку Абсолюту» щось, що порадувало б прибічників Імперії і радує мене, бо це їх виправдовує!!… Вона відчувала себе злочинницею на кшталт великих людей, які порушують свободи заради порятунку батьківщини.
Шеппі малює жахливі ноги, що більше схожі на ноги шведки, ніж на мої. Я витрачаю час даремно.
В цьому місті задихаєшся — вже надто спекотно.
Мені нудно.
Я збентежена… Це неробство — це тому, що я не малюю.
А проте треба мати ноги — замовлю з них зліпок… але для цього потрібні гроші, а їх у мене немає — тобто в нас немає.
Це чудовисько Мультедо, що думає, ніби він мені подобається!! Сьогоднішня вранішня історія ще більше переконає його в цьому. Я кілька разів сміючись казала йому: «Зберігайте цю переконаність якомога довше, дорогий пане», — коли він мав вигляд, що вважає себе обраним. Фу, жах.
Чому це не Поль де Кассаньяк! Скажімо ж це прямо. Тому що так завжди буває!!
Якщо я коли й подобалася Блану, він позбувся цієї ідеї — як і личить поліцейському, яким він і є. До того ж — дволика людина, що стоїть цілком між нами і Кассаньяком, який і без того вже
не надто лагідний.