Субота, 13 квітня 1878 р.

Все ж я пішла туди — після того, як побачила, як Робер-Флері хвалив мамі її дочку, коли та прийшла мене забрати.
Я була вся в чорному — стрункою й надзвичайно витонченою; чорний соломʼяний капелюх з пірʼям, трохи в стилі Директорії. Ніколи у мене не було такої тонкої талії. Розповім вам про цей корсаж — бо носитиму його часто. Ви знаєте, що мій корсет надзвичайно низький, оскільки ця підпора лише додала б жорсткості чудовій талії. Уявіть пряму сукню, потім уявіть, що з кожного боку від пояса до шиї пропущено кулісу; потягніть ці куліси — і утворяться складки, що чудово облягають форму й поступово згасають зверху вниз. Зʼєднання цих двох частин утворює посередині корсажа рюш, підбитий атласом. Талію стягнуто стрічкою з мідною пряжкою. Але все разом прилягає так добре, таке просте, витончене, гарне, що я віддаю належне цьому шедевру й тим, хто його створив: Кароліні й мені.
Решта сукні досить звичайна і жодним чином не ображає ні моди, ні дурнів.
Не описуватиму вам похорон — ви знаєте, як це відбувається, — тоді як ви не знаєте, як зроблений корсаж, що здається зовсім простим, а є шедевром.
Кассаньяк, що на півголови вищий за всіх інших, стояв зовсім близько до катафалка й, здавалося, казав приголомшеному людові: «Бачите — ці прапори, ці люди, ця труна, ця партія — ну от, це я все це тримаю на собі».
Жарти набік — він був чудовий у величі й ніжності до своїх, у зверхності й зухвалості до інших.
І як на нього дивилися — особливо жінки… Я вважаю його главою партії другого вищого товариства (перше — це легітимісти) Франції. Він насамперед глава своєї партії для жінок, — до того ж найкраще в бонапартистах — це їхня галантність і лицарські манери стосовно найкрасивішої половини людського роду. Кажу все це, щоб мене не звинувачували в тому, що я вважаю Поля де Кассаньяка першим чоловіком на світі лише тому, що він красень. Є стільки негідників і лихих людей, які не хочуть визнавати заслуг красивих чоловіків і проникливості молодих жінок. Ніхто з тих, хто мене знає, не бачив моєї постаті — натомість багато інших бачили.
Дуже спекотно — ми залишаємося на мить перед церквою, щоб побачити, як рушить процесія; тим часом Блан, якого я ненавиджу, підходить до нашої карети і, між іншим, розповідає, що помирився з Пополем, який саме проходить у групі чоловіків.
Як я заздрю цьому Полю де Кассаньяку!! І в гніві я уявляю його єдиним чоловіком на землі — інші лише нікчеми. Утім, я думала так уже тоді, коли рік тому казала, що Одіффре — чоловік, «безсумнівно не такий, як Кассаньяк, але Кассаньяк не був би таким, якби були подібні до нього».
Тепер посміхаються, але побачимо, що скаже історія — яка не є ні красивим чоловіком, ні молодою жінкою.
Та однак, ентузіазму до Поля де Кассаньяка в мене не більше, ніж смутку від втрати Пінчо, — і якщо ви бачите, як я меланхолійно перегортаю альбом, то це той, де я зробила кілька ескізів мого бідного, мого дорогого, мого любого пса.
Так само, як неможливо розповісти, наскільки Поль де Кассаньяк зворушливий і грізний у кількох публічних виступах, де мені довелося його бачити, — так само я ніколи не зумію розповісти, яким добрим, оригінальним, веселим, люблячим був мій пес; але запитайте всіх, хто його знав… А ще він був до мене особливо привʼязаний — тому я й сумую за ним найбільше.
Може, ви думаєте, що я сміюся? Нехай вас чума задушить! Я сміюся, але й плачу.
Хіба це не обурливо — бачити всіх, хто мене оточує, — але це б ще нічого, — а бачити сьогодні той натовп і всіх, кого я колись зустрічала, — дивитися на Поля де Кассаньяка як на якусь велику людину! Зачекайте, зачекайте — я теж мушу стати великою. Мені девʼятнадцять, для світу вісімнадцять — скажімо, вісімнадцять. Гаразд — у двадцять два я буду знаменитою або мертвою. Ні те, ні інше.
Може, ви думаєте, що працюють лише очима й пальцями! Ви, буржуа, ніколи не дізнаєтесь, скільки потрібно зосередженої уваги, безперервних порівнянь, розрахунків, почуття, роздумів, щоб чогось досягти.
Так, так, що б ви не казали… до речі, ви нічого й не кажете, але я клянуся вам головою Пінчо (вам це здається безглуздим, мені — ні), що буду знаменитою. Клянуся, клянуся серйозно, клянуся Євангелієм, Страстями Христовими, собою, що через чотири роки я буду знаменитою, — а через чотири роки Полю де Кассаньяку буде тридцять вісім і він буде товстим і важким, навскоси Йому тридцять вісім, мені двадцять два, і я знаменита лише в світських газетах. Вони ставляться до мене як до майже великої художниці, але це не те, на що я сподівалася. а я буду молодою й красивою! Інших знаменитостей, навіть набагато більших, я не відчуваю, бо ніколи не зближувалася з ними й мала змогу бачити їх лише як особливих істот — у книгах або в газетах.
До речі, про забобони: я двічі зіпсувала малюнки, сидячи поряд з Кеннеді, через що це місце стало мені осоружним; відтоді мене посадили поряд із нею, і я чудово впоралася. Це додає сміливості; ви бачите, що всі ці великі жахи можуть зрештою виявитися нічим.
Мультедо зовсім не багатий — це певно. Ми щойно витримали справжній штурм. Пан Жорж прийшов з купою чоловіків, пʼяних, як і він сам. Дзвонили більше чверті години — Трифонові вистачило спритності вимести все це геть. Але запевняю вас, становище було невеселим. Зрештою!
Пан де Морган, Мультедо і Ґолдсмід увечері. Мультедо думає, що я його кохаю. Ідіот. Але я терплю ці знаки уваги, і його кохання іноді відбивається на мені, але це цілком фізично — попереджаю вас, хоч би який жах це у вас викликало.
Ах, якби це був хтось інший… Мультедо не багатий — що ж мені з ним робити! Як я над ним насміхаюся і як приємно грати цю комедію й насміхатися! Він, може, думає, що насміхається над мною… але помиляється — він саме заплутується остаточно… якщо він не вважає мене дуже багатою… але я вивела його з омани — при нагоді сказала, що не багата.